"Сьогодні пішов із життя мій дядько і хрещений - Анатолій Шевчук. Репресований за радянських часів і реабілітований за Незалежності письменник-шестидесятник, а для мене - Дядя Котик, який завжди любив котів, казки, шоколад, людей і життя, хоча воно для нього і не було солодким і казковим. Жив він завжди дуже скромно, в убогій батьківській хатині на околиці Житомира на березі Тетерева і Кам´янки, в  останні роки дуже сумуючи за тим, що на його рідних річках більше не купаються і не ловлять рибу. Не зважаючи на поважний вік та складну долю, у Дяді Котика завжди було щось дитяче, вразливе і наївне, беззахисне. Зате він завжди був щирим із собою, людьми і совістю, і хоча інколи полюбляв міцне слівце, дуже хотів, щоб у нашій родині та країні був мир. Світла пам´ять і нехай спочиває в покої", - написала на своїй сторінці у фейсбуці його племінниця Юліана Шевчук.

Анатолій Шевчук  - український письменник-шістдесятник, новеліст, майстер психологічної прози, народився 6 лютого 1937 року у Житомирі в сімї шевця. Молодший брат Анатолія Шевчука — відомий український прозаїк і літературознавець Валерій Шевчук.

У 60-х роках Анатолій Шевчук, працюючи у Житомирській обласній друкарні, потай виготовляв лінотипний набір текстів, які львівський мистецтвознавець Богдан Горинь відвозив до Львова. Друкувався текст у майстерні одного львівського художника-ґрафіка. У 1965 Богдан Горинь був заарештований, але набір у Львові не знайшли. Анатолій Шевчук залишився поза підозрою. Однак набір статті «З приводу процесу над Погружальським» (про процес щодо підпалу Публічної бібліотеки в Києві) Шевчук закопав на березі річки Тетерів. На нього випадково натрапили підлітки і віднесли в КДБ. 23 травня 1966 року Анатолій Шевчук був заарештований. На слідстві він сказав, що машинопис статті знайшов у бібліотечній книжці, а набрав текст, щоб зробити брошуру, оскільки як книголюб колекціонує всілякі матеріали про бібліотеки. Цієї «легенди» Шевчук дотримувався до кінця. А коли стали виявляти його зв’язки зі Львовом — перестав відповідати на запитання. У жовтні 1966 року засуджений за ч. 1 ст. 62 КК УРСР до 5 років ув’язнення. Відбував покарання в таборах суворого режиму Дубровлагу у Мордовії. У таборах входив до націоналістичного українського товариства, яке складалося з повстанців молодих дисидентів. Передавав листи з описом життя в таборі, про постійні приниження і знущання над в’язнями. Один такий лист із табору №17, а також троє оповідань і уривки з листів братові, В´ячеслав Чорновіл вмістив до у збірки «Лихо з розуму» (1967). Після звільнення в 1971 році Анатолій Шевчук півроку перебував під офіційним наглядом як такий, що «не став на шлях виправлення». Фактично нагляд тривав аж до проголошення незалежності України.

Буквоїд висловлює співчуття близьким і рідним Анатолія Шевчука.