Власне, почула, що щось і десь відбувається, вхопила гаманець і побігла. Але інколи реклама таки продирається у поле зору і вимагає, щоб мозок їй підкорився. Смакуючи з вечора книжковим завтра , я таки розкошувала від думки, що розорюся на IV-ому «Книжковому Арсеналі» і потягну додому не те, щоб силу-силенну, а хоча б книжок із п’ять, якоїсь сучукрлітної щойно спеченої літератури. Тим паче, «Мистецький арсенал» заявив, що аж сто видавництв розкладуть перед очима візитерів свої книжечки і книженції. Однак, виходячи з «Мистецького арсеналу», коли настало завтра , я, так само подумки, вже жаліла моє читацьке «я», таке невдоволене.

Вхід платний. У нас і так народ особливо не псує зір на сучасній українській літературі. Непорядок. Та не в цім біда, кого плата за вхід лякає, той не читає свіжу літературу. А той, хто ще й затримується на довше поблукати між нашвидкуруч зімпровізованим ярмарком, таки несе у сумочці впольованих паперових звіряток. Ледь зловлених за хвостики… З другої спроби. До того ж, «другу спробу» мотивують студентські десять гривень, які втекли з гаманця і побігли до касирчиного сховища «капіталів». А в когось утекли і всі двадцять –  у того, хто не має чарівного студентського квитка.

Якось, за два роки стабільного відвідування «Книжкового Арсеналу», я зрозуміла, що у «Мистецькому» дуже-дуже люблять округляти. 100! Але ні, у рекламному відео, яке я про запас подивилась перед написанням цього спічу, заявлено аж «150 провідних видавництв»! Де? Коли навіть перед входом на виставку у презентаційному списку тільки 90. Сподіваюсь, що я, як людина, що працює більше з буквами, аніж з цифрами,  неправильно порахувала. Утім, як так, що серед заявлених «провідних» не опинилися, наприклад, «Клуб сімейного дозвілля» чи «Твердиня»? Я не знайшла. А хто знайшов – відгукніться.

Весняні і осінні книжкові заходи різняться. Так завжди. Так традиційно повелося – балом править Форум видавців у Львові. А він, знову ж традиційно, осінню. Як тільки спливають останні форум-дні , відразу можна бігти у книгарню (або на Петрівку) і запасатися аж до зими ТимЩоТочноПрочитаєш. Зимою ще можна так сяк перебитися на тому, що не зміг донести восени. А от весною починається біда: чи то зимою письменникам не пишеться і їхнє натхнення спить собі любо у засніжених лісах, чи то зима – це такі собі письменницькі канікули, чи то « до Форуму ще ген-ген часу і най читачі терплять до осені ».  А читати то хочеться…  «Книжковий Арсенал» міг би стати для спраглих і водночас потопаючих рятівним жилетом. Однак не став. І чия у тому вина? Якесь замкнене коло: геть як з куркою і яйцем.

Хороший знак перед відвідинами книжкового ярмарку: коли виходиш з метро, а назустріч йдуть організми з пакетами книжок. Я запідозрила неладне, коли запримітила народ з порожніми руками біля порогу «Книжкового Арсеналу». Гаразд, що вхід платний. Гаразд, що відсутня адекватна пропускна система простих смертних. Але зовсім не гаразд, коли презентуються минулорічні і позаминулорічні книжки. Піпл не хаває ; він, якщо йде на книжкову виставку, знає, чого хоче і точно пам’ятає те, що вже бачив і навіть гортав на попередніх книжкозаходах.

Якщо коротко про видавництва. У «Фоліо» пропонували, в основному, класичну літературу українською мовою. Тут яскравою зіркою засіяла книжка Віктора Ющенка – «Недержавні таємниці» (поживемо – почитаємо). «Темпора» представила те саме, що було ще на «Книжковій коляді» у 2013 році. Бібліотека газети «День», «Грані-Т» і «Брайт Букс» «похизувалися» тим, чим вже давненько багаті книгарні. На такому тлі вдало грали дитячі і навчальні видавництва. Наприклад, «Видавництво Старого Лева» запропонувало новинку для підлітків «Як я руйнувала імперію» (про Радянський союз), «Основа» - «Червону книжечку» (про червонокнижних звірів і птахів) і «Лісову пісню» Лесі Українки. Навчальної літератури було, кажучи просто і не витіювато, вдосталь.  Якщо ще коротше – думаю, що дитяча аудиторія читачів таки змогла потішити душу, продовжую думати і констатую – дорослі не дуже потішились.

Чи не єдиним зернятком-відголоском Євромайдану стала книга «Євромайдан. Хроніка відчуттів» («Дискурс»), де чарівний авторський склад - Тарас Прохасько, Іван Ципердюк, Юрій Андрухович, Сергій Жадан та Юрій Винничук. Це теж «поживемо-почитаємо», але – в найближчому майбутньому.

Якщо суб’єктивно і меркантильно, то література подорожчала в середньому на 10-15 гривень. А народ і досі не псує зір на сучукрліті. Те, що рік або два роки тому, можна було придбати за 27 гривень, тепер коштує від 35. І це, незважаючи на те, що важковаговиком цьогорічного «Книжкового арсеналу» були зовсім не свіжоспечені книжки і книженції. А так хотілося... Лишається стенути плечима і чекати осіннього полювання на паперових звіряток .

І от, маючи чотирирічний досвід ТоїХтоПолюєНаСучУкрЛіт, мені хотілося б не писати спіч-невдоволення, а таки написати одну-єдину фразу – «виставка – діло». Або «ледь донесла до хати». А вже давно так не входить. І це, звісно, не проблема «Книжкового арсеналу». Це проблема комплексна. Але якщо говорити про всю її комплексність … власне кажучи, про неї багато говориться. Тішимось сподіваннями на багату урожаєм осінь…