У книзі йдетьсяпро часи, колибуло розіп’ято Ісуса Христа. Але восновусюжету твору покладеноне черговий варіант історії Христа, а історію життярозбійника(?..)Варавви― Бар-Авви, якоготеж малирозіп’яти на Голгоф/ті… 

Сергій Батурин розповів про етапи роботи над книгою (від 2014 до 2018), зокрема про наснаження ізраїльською атмосферою під час подорожі до Арада та Ієрушалаїма (книга присвячена друзям родини Ніни Онищенко і Сергія Батурина ― «Алексові й Марині Бабін із міста Арад, що в Юдейській пустелі»); подякував за консультації фахівцеві з юдаїки Ігорю Гольфману та колегам-письменникам.

Також Сергій прочитав кілька уривків із роману, і це налаштувало на сприймання тексту, сформувало бажання прочитати книгу. Привернуло увагу те, що автор, описуючи доволі колоритну та екзотичну для українського читача тему, добре володіє історичним матеріалом

Відповідаючи на запитання, Сергій пояснив, що проблематика книги пов’язана не з теологічними чи релігійними питаннями, а з морально-етичними.

Серед учасників презентації, яких, попри чудовий літній вечір, аромат кави і пісень на вірші Грицька Чубая, що лунали на весь Поділ, було в книгарні чимало, ― зокрема, це і відомі українські письменники Антон Санченко, Анна Малігон, Валентина Захабура, рідні та друзі Сергія Батурина. (Письменник зазначив, що його книгами цікавляться читачі із високим IQ. Отож, мені приємно було теж долучитися (разом зі своєю колишньою студенткою Оленою Мачульською) до гурту шанувальників творчості Сергія Батурина).

Враження від презентації:

• Сергій Батурин промовляє у своєму романі тему, яку донині широко в Україні не знають, а за часів нашого з ним спільного студенства цієї теми загалом не було ― тему «Юдейської пустелі»;
• Історія юдеїв, культура юдеїв, література юдеїв (євреїв) не була предметом вивчення в середній чи вищій школі Радянського союзу, України в тому числі. (Перефразовуючи відомий вислів Влада Лістьєва: у Радянському союзі не було не лише сексу і модернізму, а й євреїв). Донині для широкого загалу це доволі закрита тема. І белетризована Сергієм Батуриним історія Варавви певним чином відкриває завісу над цим шаром всесвітньої історії/культури.
• Попри насиченість книги архаїчною та екзотичною тематикою і лексикою, оповідь ведеться просто, ясно. Тут, як на мене, відчувається колишній учительський досвід Сергія ― коли дітям/читачам треба пояснювати так, щоб засвоїв кожен. Усі давньоримські (наприклад, «спекулятор») чи юдейські (наприклад, «талит») поняття прокоментовано у виносках. (Рецепт оладок ашишим  Сергій згодом розмістив на Фейсбук, бо майбутні читачі роману, прослухавши опис трапези, прагнули цієї страви негайно: «Ашишим — оладки з подрібнених бобів червоної сочевиці й насіння кунжуту, политі медовим сиропом. Згадуються в Ієрусалимському Талмуді та Біблії («Пісня Пісень»). Сучасна ізраїльська дослідниця Това Дікштейн подає такий рецепт: 7 унцій (200 г) бобів червоної сочевиці закласти в казанок і роздрібнити. Додати 3,5 унції (100 г) борошна і стільки ж насіння кунжуту, розбити 2 яйця і отриману суміш добре вимішати. Посмажити суміш як млинці. Готові оладки полити густим медовим сиропом»).

Тобто, книга виконує просвітницьку та пізнавальну функції. «ОколоЕротичний» (наслідуючи словотвір «критикиці» Т. Трофимової))) уривок з роману, який Сергій прочитав на презентації, налаштовує також і на несподіваний сюжет.

Що ще привернуло мою увагу?

Із Сергієм Онищенком (тепер Сергієм Батуриним) і Ніною Поповою (тепер Ніною Онищенко) на початку 80-х ми разом навчалися на відділенні російської мови та літератури філологічного факультету. І Ніна, і Сергій (а також ще 1−2 особи на курсі) вважалися тоді, послуговуючись нинішнім сленгом, «мажорами»))). Вони були киянами, випускниками київських шкіл, і у порівнянні з нами, студентами-провінціялами, дуже добре володіли російською мовою, яка тоді панувала всюди. Нам треба було ще напрацьовувати і лексичний запас, і артикуляцію, і наголоси, а для них це було практично органічним середовищем.

І от сьогодні я вперше слухала/читала Сергія Батурина українською мовою. Треба віддати належне ― була приємно вражена і лексичним багатством, і вимовою (філолог є філолог!) автора «ClavusDomini», і класичною манерою письма (без сленгу, суржика чи діялектизмів). Якби автор, піддаючись трендам сучасної масової української літератури, доважив архаїку та екзотику мовностильовим еквілібром ―то була би какофонія. Отож, почуття міри не зраджує письменникові Сергію Батурину, і це важливо.

Таким чином, маю на час відпуски ще одну добру книгу! 

Дякую, Сергій Батурин, за вечір на Подолі, за IQ-атмосферу, за спогади про безжурну юність!