Завантажити

нервових своїх заохочень
ти вкусила мене зпересердя.

Жіночої хіті
нічим не згасити,
жіночої цноти
нічим не збороти.

Знай, твій погляд ловитиму доти,
поки небо не стане стіною.
Для твоєї високої ноти
знов триматиму серце струною.

Втому облич
приховує ніч,
теплий дотик зі сну
я вже не поверну.



Сад бажань

Дівоча пружність в тілі і словах
ще так недавно втілювала спротив,
м’яка поступливість у зібганих ногах
налита в жінку, що очікує навпроти.

Так сонце наливає тихий сад
крізь верховіття яблуневі поріділі,
моїх зізнань кружляє листопад,
твої коліна – яблука доспілі.

Наші вікна пригублює вечір,
повертає до сонця спиною.
Безборонна і без заперечень,
пам’ятаєш, була ти сумною.

Тоді,
серед останніх холодів.
де пам’ять гоїться у зав’язі плодів.

Ти для мене відкрила безодню,
я крізь тебе не можу не впасти.
Мої пальці, до ранку холодні,
ти зігрієш у вигинах щастя.

Знаю вирок твоєї весни –
в кожну осінь я йтиму згасати.
Якщо можеш, приспи і засни,
бо для кого мені воскресати?

читати