Як зазначено в анотації, «першу книгу Марії Старожицької не можна вважати літературним дебютом: зібрані під однією обкладинкою повісті, оповідання, кіносценарії та вірші створювались у часовому проміжку понад чверть століття.

При цьому легкість стилю, виразність мови і яскравість образів свідчать про те, що до українського письменницького середовища впевнено входить успішний автор, що має неабиякий творчий потенціал і тверді наміри реалізовувати його, зокрема, як кіносценарист».

Марія Старожицька дуже цікавий оповідач, який вміє розробити сюжет навіть з вельми нескладної історії, вона робить це так майстерно, що не помічаєш, як вже ридаєш над сентиментальним романом героїв у «Зоні досяжності» чи над несправедливістю, яку вчинили з студенткою Машкою у сценарії «Період напіврозпаду», чи смієшся над щасливим кінцем кінематографічної казки «Кіно та гроші», незважаючи на те, що один з персонажів цієї казочки наполягав, що давно вже слід переписати казку про Попелюшку таким чином аби всі наші дівчата з провінцийних містечок зрозуміли, що й з самого початку Попелюшка походила з багатого та знаного роду, проблеми в неї були суто сімейні, а бідні гарненькі дівчатка мають знати з самого початку, що принци – це не для них, що принци мають одружуватися лише з аристократками.

Цікаво, як Марія Старожицька пише, торкаючись навіть такої болючої українському суспільству теми, як катастрофа на ЧАЕС. Вона намагається писати про це й з добрим гумором, як в сценарії «Період напіврозпаду» або створює таку собі трохи дивну «love story», як це вийшло у сценарії «Зона досяжності».

Дуже вдале рішення загального вигляду книги: горизонтальний формат видання, дизайн обкладинки нагадує про режисерську «хлопушку». З першої сторінки читач пірнає у чарівний світ кіно, котрий захоплює й не відпускає до останнього рядка.
Чудова риса письменниці – це відвертість, з якою вона розповідає про своїх героїв. «Навчи мене літати», «Трилогія короткого метру», «Я не брешу», «Deadline» та інші твори Марії Старожицької приваблюють та навчають деякої легкості сприйняття буденності, вчать бачити поетичне у повсякденності, а ще – таким важливим рисам як проявлення людяності, співчуттю, розумінню іншої людини.

Всім читачам цієї чудової книжки «Машкино» хочеться побажати гарної подорожі у світ поезії та кінематографу.

Мария Старожицкая. «Машкино». Киев: «Український пріоритет». 2012.