Книгу вона присвятила найдорожчим людям: бабусі, батькам, чоловікові і, мабуть, саме тому деякі строфи сповнені не то відчаєм – лише таким, який буває, коли пишеш про найближчих, не то світлою печаллю – як буває, коли пригадуєш, не то такою любов’ю, що хоч викручуй з літер. Остап Сливинський у передмові до книжки говорить: «Рядки Мар´яни Максим´як - найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення». На рівні одного подиху – вдиху чи видиху – читається і поезія, присвячена рідному місту авторки – Бучачу, яку прошивають наскрізь образи, переважно асоціативні,  які надзвичайно точно передають атмосферу міста древнього та міста сучасного одночасно.

 Мар’яна Максим’як - поет деякою мірою тенденційний: вона описує труднощі емігрантства чи якісь соціальні негаразди, обплітаючи їх тільки їй притаманними образами. За рядками поетки вбачається жінка, і хоча лірична героїня однієї з поезій каже, що жінкам не пишуться вірші, можна з впевненістю констатувати: в таких жінках, як Мар’яна вірші говорять.

 Ілюстрації до книги створив Роман Шукель, який доповнив вірші своїми абстракціями – поодинокі фігурки людей, ніби спантеличені чимось, ніби просять відповіді на запитання, які авторка задає своїми рядками. Чи впізнає хтось себе між рядками, чи дасть відповіді на усі знаки питань, чи відчує себе такою ж людиною, або ж навпаки, зовсім не такою – розгадка в книзі Мар’яни Максим’як «Люди».

Упорядник: Юрій Завадський
Ілюстрації: Ромко Шукель
Дизайн обкладинки, макет і верстка: стронґовський
Друкується в авторській редакції.

Максим’як М . Люди . – Тернопіль : Видавництво Крок , 2011. – 64 с .