Долі у людей складаються по-різному.  Комусь щастить по життю і людину обходять нещастя, а комусь зустрічається лише горе. В залежності від цього по-різному людина і веде себе: хтось  купує золотий iPod, а хтось обмежується радістю від зустрічей з рідними людьми, хтось вкотре їде до Лазурного узбережжя, а хтось мріє про шматок хліба.

Лариса, героїня з роману Олени Печорної «Грішниця», належить до тієї когорти людей, що народились не в той час і не за тих обставин. Зазнавши горя уже з малих років, її доля складається не в гарних тонах протягом усього життя. Батьки пиятики, смерть маленької сестрички на очах, втрата незайманості в десятирічному віці, невдача при вступі в університет, зґвалтування в Києві, пухлина в дитини і через це потреба в грошах, проституція, викрадення дитини та ВІЛ. Інтернат і вагітність для Лариси є більш-менш щасливими життєвими подіями. Перша давала можливість перепочинку від жорстокості долі, а друга – наснагу для життя.

На перший погляд може здатись, що письменниця приписала аж занадто велику кількість подій в історію своєї героїні, та придивившись уважніше, то таких як Лариса у дійсності безліч. Просто ми воліємо не бачити їх і уникати. Лише включаючи «Сімейні драми» по телевізору радіємо, що такі історії трапляються не з нами. А певна театральність акторів у подібних передачах неначе промовляє, що все награно і не по-справжньому.

Якщо комусь може здатись, що «Грішниця» є жіночим чтивом, то не погоджусь. У книжці немає звичних для жіночих романів сльозливих моментів, хоча підіймаються і драматичні життєві епізоди. Всі події перед нами постають в стихії боротьби, життєлюбства, а це чоловічій аудиторії до вподоби. Крім того, поєднання двох ліній розповіді – минуле і теперішнє – наприкінці книжки поєднується і підсилює ефект того, що все ж врешті-решт життя героїні вгамовується і настає новий світлий етап.

Серед негативних боків  книжки назвемо те, що інколи переходи від однієї події до іншої є різкими і одразу незрозумілими. Також навряд чи ця книжка увійде до класики української літератури першої половини ХХІ століття, але в той же час вона є серйозним кроком для закладання підвалин цієї ж класики. «Грішниця» показує розвиток сучукрліту. Такі книжки і автори потрібні сьогодні. Зважаючи на те, що книговидання в Україні схоже на драматичний серіал, який, на жаль, ніяк не закінчиться, то роман Олени Печорної є необхідним ковтком свіжого повітря для «української книжки». 

«Грішниця» є гарною літературною подією цього сезону і чудовою можливістю скоротати час перед презентацією нової книжки Люко Дашвар. Завдяки стилістиці авторки книжка читається легко. А от психологічно твір в певні моменти вражає і змушує зупинитись і осмислити те, що відбулось з Ларисою. Порівняння з найбільш відомою нині в Україні письменницею Люко Дашвар є невипадковим. Тема кохання і саморозвитку, боротьби і певна лінія жіночності об’єднує двох письменниць, хоча в той же час вони різні.

Закінчити хочеться цитатою з книжки: «Може, якби не дитинство, усе склалося зовсім по-іншому?» . Як ви думаєте чи могло б все скластись по-іншому? Чекаю на відповідь після прочитання книжки.