Завантажити

Зек Серго, блаженний,

чи просто навіжений –

не чифірить, молиться вголос,

у кутку над парашою бачить ангелів.

У дворі в’язниці збирає вбогі квіти, мох, кору.

Шле друзям на волю колажі-гербарії

і медальйони з кефірних кришечок.

Зек Серго, без надії на амністію та розгрішення,

опущений, із запліснявілими ногами,

майструєз мішковини плащаницю –

доходязі у домовину.

А коли дають відбій,

і на нарах содомські кояться коїтуси,

зек Серго втікає у сценографію спогадів –

там він бродить

серед візантійської порфіри київських ікон,

хачкарів церкви Ріпсіме,

відгомону тифліських провулків...

Читає лист від Куросави,

пише відповідь Ґодару.

Вдихає буковинське різнотрав’я...


У цей час завжди приходить кирпата

і робить йому на легенях наколку –

на пам’ять про ходку у зону.

Вправними пальцями

і зовсім безболісно.

читати