Завантажити

За свій танець у нагороду
ти хотіла просити в Антипи
велике дзеркало,
нубійську невільницю
і золотом виткані шати.
Та шепотіла,
благала,
хмеліла,
навісніла мати:
– Голову...
Голову того
вуличного крикуна
проси, доню...

І лежить вона на таці,
його голова відтята.
Зобличчя
крейдяного
вправні руки ката
змили патьоки криваві...
Ніяка то втрата,
та й вигода ніяка –
ні тобі служниці,
ні срібного люстра,
ані обнови...
Лиш в очах його застиглих,
як живиця кедрова,
видно –
ти ступаєш легко
на лід ріки Сікоріс.
І начебто мороз лютує
й немає відлиги...
Та скресає-ламається
під тобою крига,
що мечем безжальним
твою голову зносить...
Як хижа рибина,
ковта ріка твоє тіло,
а голову несе до берега
кваплива крижина...
Наче таця
перевернуту амфору
у винній калюжі,
що її хвилі змивають,
студені й байдужі...
Як руки одного
галілейського ката.

читати