Завантажити

Час, коли люди стають людьми, -

Він містичний, мов мить о дванадцятій,

Тільки не ночі, а дня.

Його можна виловити,

Неначе блукаючу вену, немов порошинку з води,

Час, коли обриси дня найясніші,

І тіні цілком не кладуть свої пальці

На твій об’єктив.

Час, коли бачення дня у зеніті,

Приносить нещастя. Від правди трапляється вмерти,

А люди – як люди,

Від вигляду їх умирають, коли їх забачиш

При сонці в зеніті.

А ти лиш терпляче очікуй.

Коли виловиш мить

І картину побачиш,

На якій всі деталі при світлі зеніту

Набудуть такої разючої чіткості,

Що світитись почнуть ізсередини,

Відкриваючи всі недоладні заглибини й прикрі

Недоробки природи та випадку, -

Стережися, бо можеш осліпнути.

Це страшніше, ніж просто могила, це самогубство –

Або, принаймні, один із його типів.

читати