Завантажити

Геть за морем українським,

Понад склом Босфорських вод

Дивні вежі і палати

Розкидає Царгород.

Наче вир, кипить, торгує

Крамом, зброєю, вином.

Вдень він вуликом здається,

А вночі — чудесним сном.

І з усіх країн до його

Ллється хвилями народ.

Наші теж торговці-люде

Їздять в славний Царгород.

Та не любить грек чужинців

І тримає їх в руці.

«Хоч не їдь! Одурить, скривдить!»

Наші скаржаться купці.

І Олег, на греків лютий,

Став збиратися в поход:

Хоче він до України

Прилучити Царгород.

І укрили Чорне море

Українські байдаки,

Розгорнулися вітрила,

Заспівали вояки.

Простір! Воля! Грають хвилі,

Море диха, як живе,

Мов лютує, що з піснями

Легковажний хтось пливе.

Небезпека? Вітер? Буря?

Гнуться щогли кораблів?

О, хіба згорнути крила

Важко, довго для орлів?

І гуртом за весла взятись,

Разом взятись і гребти...

Море, море! І в негоду

Любе сміливому ти!

Так три дні плили по морю

Без турботи, без нудьги.

Ось і вежі Царгороду,

Ось і грецькі береги.

Але греки уже знали,

Що летять до них орли,

І, щоб в пристань не пустити,

Ланцюги перетягли.

І звелів Олег на берег

Витягати кораблі.

«Що ж, мовляв, як не по морю,

То поїдем по землі».

І, колеса приробивши,

Він вітрила розпустив.

І невидане тут сталось,

Найдивніше диво з див.

«Ой повій, повій ти, вітре!

Швидше коней повези!»

Зашумів-повіяв вітер,

Покотилися вози.

Вороги перелякались,

До Олега шлють послів.

«Не руйнуй нас, все дамо ми,

Що б ти, князю, не схотів!»

«Ну, гаразд. Покора ваша

Погасила в серці гнів,

І здається, ми братами

Станем з лютих ворогів

Царю, хай моє купецтво

Вільно ходить в Царгород,

Хай торгує і купує

Вже без кривди і без шкод.

У купців не буде зброї:

Я обмежу їх число,

Щоб не більше, як півсотні,

Їх нараз у місто йшло»

Цар годився на умову,

Хрест святочно цілував.

Князь на Волоса, Перуна

І на меч присягу склав.

На воротях Царгороду

Князь Олег свій щит прибив.

На воротях Царгорода

Український щит висів!

читати