Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

очі.
— Не дивись! чуєш?.. а то повернуся! — Та взяла справді й повернулась до його спиною.
Чіпка, як мала дитина, переліз на другий бік, — та все-таки заглядав в вічі.
— А-а-а, осоружний... причепа! не дивись, кажу! не дивись! — Та давай його вінком по голові й по виду бити.
“Вий, — думає Чіпка, — бий дужче... бий хоч цілий вік так, тільки не прогонь від себе... Мені так любо та мило з тобою!”
Вона тріпала об його вінок, а він тільки осміхався... Вінок швидко розсипався; головки од. квіток поод-літали; бадилля вона кинула геть у траву й зацокотала:
— Бач, що ти наробив? Бач, що? Бач?! — Та, згорнувши попід ліктями свої білі руки, — сама вже послала йому бісики очима...
Чіпка не видержав. Як кіт на мишу, — так він кинувся на неї; міцно-міцно здавив її цупкими руками, вліпивши в щоку такий поцілунок, що аж виляски роздалися, наче хто удрав долонею з усієї мочі.
— Пу-у-сти... п-у-у-ст-и-и! — закричала дівчина, пручаючись. Він її ще міцніше пригортав, поки вона, випручавши руку, не мазнула його по виду...
Тоді він випустив.
— Ну, та й удрала ж, — аж закрутило в носі! — каже він, скривившись.
— А чого ж ти лізеш, безстиднику? Рад, що саму дівчину застукав на полі, то вже й лізе!.. — каже вона. А в самої очі — так і сміються, так і грають!
— Дурна ти... хіба що?
— Як що? Он, послинив... ве-е! — та й стала витирати рукавом щоку.
— Не одкусив же, — сміється Чіпка.
— Ото б добре, якби одкусив... Тоді б я тобі очі видрала.
— Якби подужала.
— Тоді б побачив...
Розмова знов унишкла. Вона кудись геть-геть дивилася, а він — на неї. Повінув вітрець; розірвав димчасту хмарку, що застувала сонце; воно з-під неї ви-плило в своїй пишній красі й обдало їх хвилями блискучого світу, наче гарячим золотим дощем осипало. Жита зашамотіли, піднімаючи догори свої похилені колоски.
Дівчина прямо глянула Чіпці в вічі; якраз стрілася з його очима та, спустивши вниз довгі й густі вії, запитала :
— Де ти був, що так довго тебе не видно було? чому ти сюди не приходив?
— Ніколи було, — не признається Чіпка, а сам собі подумав: чому я її не зустрічав тут?
— Що ж ти робив? — вона йому.
— Коло хазяйства...
— А в тебе земля ще де є?
— Ні, нема.
— А хата є?
— Є.
— А батько та мати? брати та сестри?
— Одна мати.
— Де ж ти живеш?
— У Пісках. А ти де?
— Тобі навіщо?
— А ти ж мене питала...
— Нащо ж ти розказував?
— Скажи хоч: як тебе зовуть?
— Так, як хліб жують...
— Чия ти?
— Батькова та материна...
— Чудна ти!
Він приліг грудьми на землю, підпер своє лице обома руками під щоки та пильно-пильно дивився на неї.
— Чи ти справді налагодився мене з'їсти?.. Чого ти витріщив очі?
— Бо хороша дуже...
Вона осміхнулася, навела на його свої чорні очі — гладила ними, вабила...
— Іди вже собі додому... Чого ти прийшов?.. ковтнуть хоче! не дав вінка доплести...
— Нащо ж ти побила?
— Чого ж ти ліз, безстиднику? Геть собі! — Та як пихорне його руки своїми, — так Чіпка й клюнув носом у зелену траву. Вона зареготалася молодим та дзвінким сміхом, мов хто срібло розкотив по золотій тарілці.
Не вспів Чіпка підняти голову, коли чує, щось гукає: “Галю!.. Галю!.. Галю!..”
Дівчина кинулась, стрепенулася. Чіпка дивиться то на неї, то в той бік, звідкіля вчувся голос.
— Хто то? — питає він.
— Не знаю! — промовила вона. — Та як сполохнута перепелка, разом зірвавшись з гніздечка, прожогом пурхає вгору, — так вона одскочила від його, і — тільки оком моргнути — майнула подовж жита.
Чіпка підвівся, встав, випрямився, не спускав її з очей... Вона, як вихор, мчалася густим житом, воно тільки розлягалося за нею, як розлягаються хвилі під натиском дужої руки, що керує човном. Далі та далі, пролинувши через квітучу луку, вона піднялась на гору, стала з очей зникати... Чіпка підтюпцем побіг собі в догоню за нею... Вона окрилася за горою... Він напружив ноги, наче доганяв злодія; мчався стрілою; миттю вискочив на гору, перевів дух, глянув на долину — і йому в вічі кинулось ось що. Коло хутора, гін, може, зо двоє від гребеня того самого згірка, на котрім стояв він, під двором стояла натоптувана жінка, наставивши руку над очима від сонця, та на всю околицю гукала Галю. Дівчина бігла прямо до жінки, та ще здалека озивалася: “Чого ви? Я — ось! Ось-ось — зараз!.. зараз...” — Незабаром вона опинилася коло жінки, та разом обидві й пішли у двір.
— Ну, тепер же і я знаю, чия ти! — промовив голосно Чіпка й весело повернув назад.
 
Післля того — не пізнати Чіпки: з лиця спала давня туга, очима не виглядав смуток; став він веселіший, привітніший; іноді можна було й пісню почути від його... Щастя його манить до себе, пестить, голубить доброю надією; світ йому любо усміхається, хоч і бачить він у йому лиха багато, плачу,

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери