Завантажити

Затиснутий тілами у вагоні метро,

немов стою у велетенському хорі,

що виконує реквієм,–

співає зосереджено,

з почуттям,

але мовчки,

лише то тут, то там,

дисонуючи,

щось жебонять окремі солісти.

У вагоні чомусь темно,

і лише ліхтарі тунелю

час від часу вихоплюють

напружені в німому крику обличчя.

Примружені очі,

зціплені зуби,

випнуті лікті –

мовчимо,

лише диктор час від часу

оголошує

наступну частину реквієму.

Мовчимо –

уже накричались,

вихлюпнули наболіле,

а на нове немає слів,

немає натхнення,

своєї мелодії.

Чуже ж співати набридло.

Мовчить мій хор

Понуро мовчить.

Похмуро мовчить.

Грізно мовчить.

Лише белебенять щось

невгамовні солісти.

читати