Завантажити

Через тисячу літ звуки дзвону густі

Чорним птахом спускаються в тишу.

Хтось попереду пекла, а хтось у хвості,

Хтось лишається вірити в гірше.

Хтось між тисячі жертв заблукає вві сні

І не знайде будівлі, що скраю.

Хтось востаннє вдягне свої мрії лляні,

Хтось про ближнього вбивством подбає.

Закровиться душа під пунктирами черг

У наступному тисячолітті...

Над проваллям зависнув Омитий Четвер,

І у бронзі прощення відлиті.

Розпливається сніг. Сам від себе не встиг.

За кривавою ширмою хмари –

Середина землі, середина без книг,

І без Бога занедбані храми.

Прораховані в числах судьба та ім‛я.

Бачиш тіні, народжені в тінях.

Свою кулю хапаєш? То ще не твоя.

Стрінь свою під хрестом на колінах...

Хто ще руку подасть, зупинивши буран,

Навіть знаючи : все це зітреться?..

Живемо неживим. Насолода від ран,

Що гнояться на залишках серця.

Замість слова – кайдани і правил томи

Ждуть по той бік на псевдоґарантів.

В новім світі воскреснуть усі – та не ми,

Покоління химер та мутантів.

Ти сьогодні помреш – значить, скоро й мені.

Наші труни постійно гостинні.

Я – ніхто, ти – ніхто. Ми – примари нічні,

Ми – годинники хворі настінні.

1999

читати