
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
способам ведения боевых действий, ни по внешнему виду, ни по какому другому критерию армией не являвшаяся...
Миха видел все это, снова и снова удивлялся и никак не мог понять, каким же образом удается «сепаратистам» вот уже три месяца с успехом отбивать атаки десятикратно более сильного противника. Сейчас-то уже было гораздо легче. А вот как ПМР не погибла тогда, в самом начале марта, когда с правого берега неожиданно хлынули колонны бронетехники и волны отлично вооруженных волонтеров и карабинеров, а встречали их рассеянные кучки левобережных милиционеров и стихийно собравшихся добровольцев, вооруженных кто во что горазд? «Все очень просто, – обычно говорили одни приднестровцы. – Румыны воевать не умеют...» «И не хотят...» – добавляли другие. «Это правда, – думал Миха, – но не вся правда... Главная причина – не в этом. Она – в том, чему трудно подобрать название, но синоним чего – «Воля Господня»...»
...«Шатуны» оказались на позициях унсовцев не случайно: в ночь здесь придется работать. А значит, сейчас следовало, как говорил Саша, «осмотреться». Они были здесь уже не в первый раз, как, наверное, уже не один и не два раза побывали на любом из отрезков линии обороны «сепаратистов». Они везде были как дома.
Миха любил бывать здесь. Ему нравились царившие у унсовцев четкость и порядок, особый дух спаянного дисциплиной и выучкой армейского подразделения. Если обычный ополченский взвод представлялся Михе чем-то рассыпчатым, не цельным, хотя и боеспособным, чем-то вроде заряда картечи, то унсовская «чота» – это было литое чугунное ядро.
– Привет, Павло, – поздоровался Миха, присаживаясь рядом со знакомым унсовцем, крепким плечистым парнем в камуфляже. – Курить будешь?
Павло отрицательно помотал головой. Он не курил, и Миха это отлично помнил. Но въевшиеся в натуру еще в Советской Армии правила хорошего тона – «Всегда предлагай окружающим курить если закуриваешь сам, есть – если ешь, пить – если пьешь!» – были сильнее его.
– Как дела, братишка? – спросил Миха, выпустив густой клуб сигаретного дыма.
– Та нічого, все нормально, – даже и не думая из вежливости переходить на язык собеседника, ответил по-украински Павло. – Так, трохи тоскно. Румуны зовсім зледащилы. Навіть носа з окопів не высовують...
Он вздохнул и украдкой отмахнулся от дыма. Помолчали.
– Таж як слід не обстріляюсь... Хіба це війна? Така собі совецька «зарныця»... – наконец пробормотал Павло недовольно.
– А что, очень хочешь обстреляться? – заинтересованно спросил Миха.
– А навіщо, тобі здається, я сюды іхав, га? – удивился Павло. – Навіщо ми всі сюди іхалы?
– Ну, наверное, затем, чтобы помочь сражающемуся народу Приднестровья против...
– Та ні, облыш, – перебил Миху Павло. – Головна причина – захист украінців лівобережжя Дністра. Зверни увагу: не Придністрівськоі республіки як такоі, а саме наших кревных братів. Ну й, звісно, щоб набуты бойового досвіду. І трохи зброі... – он немного подумал. – Розумієш, у нас же війна буде. Треба підготуватись...
– С кем война?
– Кожне Придністрівья мае свою Молдову, – философски сказал Павло. – У нас вона – на півночі та сході.
– Россия?!
– Московія, – поправил Павло. – Вона... вона не тільки на півночі та сході. Вона – всюды. І ззовні, й усередыні Вкраіны... Ось тільки, якщо щось, напевне, придністрівці нам допомагаты не підуть. Скоріше – москалям. Тож розумієш, чому для нас більш важлыва майбутня війна в Украіні, ніж теперішня тут...
– Павло! – крикнул от землянки еще один вояка в камуфляже. – Йди-но сюди! Треба ж зброю чистыты!..
– Зараз-зараз, – кивнул Павло и снова обернулся к Михе. – Вони скрізь. Москалі. Комуняки. Жиди. Й ми скрізь. Тому скоро буде війна. Московія втратыла Вкраіну – таку багату колонію, що нею володіла декілька століть. То вважаєш, москалі погодяться з цим? Вони не дали нам бути вільнымы за часів Богдана, – в его голосе появилась митинговая звонкость. – А потім ще – за часів Центральноі Ради... Зараз маемо третю спробу. Останню. То мусымо готуватись так, щоб знову не зазнати поразки... – он сделал техническую паузу и снова заговорил сдержанно. – Вони всюди встромляють свого носа. Вони всіх мирять. Тільки через це чомусь ще більше крові. Вони краще нас знають, як нам треба жити. Це – жадібна краіна, котра вміє все, крім того, щоб просто чесно працювати в себе вдома. Це – краіна брехні, котра кожен день співає про братерство народів, якого ніколи не було. Так повинен же хтось, врешті-решт, іх зупинити? А хто крім нас це зробить?..
– Павло! – опять вилез из землянки унсовец. – Ты йдеш, чи ні?
– Выбач, друже, – виновато улыбнулся Павло, вставая. – Бачиш, кличуть.
– Нет проблем, – ответил Миха, словно забыв подать ему руку на прощание. – Дело – превыше всего.
– Саме так, – кивнул Павло. – Всі, хто воюе тут, і козаки, й хлопці з рушення, й ми, всі мають свою мету. Це – особиста справа кожного. Аби спільна робота робилася б...
«Вот, блин, – думал Миха,
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року