Завантажити

він – сутулий, у сірім пальті-футлярі,

йде вклонитись у ноги зорі полярній,

мінус вісім та іній на окулярах,

порятуй мене, дівчинко, від зими…

світлоока, заплутана в чорний шалик,

рятувати нітрохи не поспішала:

білий вечір-пустун ароматом шалу

лоскотав її ніздрі, та не п’янив

він сутулився більше й ворон лякався:

тільки біль головний від отих вакацій,

монітор би під очі та чай на таці,

але мучить і вабить його вона

так дитинно: зі скарбу - квиток на потяг,

так далека від програшів і джек-потів,

залишає солодке завжди на потім,

з лабіринту виводить його у снах,

з білостінного, де снігопади-вої,

не залишать ні нитки на нім живої,

і загорнутий у крижанім сувої

він потріскає дрібно під чобітком

і почав затинаючись: «вір – не вір, я…»,

про вогонь у каміні й нові сузір’я,

тільки шалик – за нею, мов чорне пір’я

тільки спогад -

і зірка

на Nebo.com

читати