Завантажити

Пане гетьмане! Прошу прийняти відставку.

Обхідний вже підписаний. Шаблю, коня, яничарку
І сідло, і пірнач, і посвідчення – все, як належить, здаю.
Я служив бездоганно. І певно іще послужити
Я би міг. Але тиск, аритмія, одишка... І діти
Підросли вже без батька й питаються, де я у біса живу

Й чи живий взагалі. Про моє існування
Їм нагадують лише портрет мій, перерахування
Грошового довольства щомісячні, пам’ять про давній візит
Колискова бабусина в хриплім моїм виконанні.
І дружина моя посивіла від туги й чекання
Доки я нарізав тута дантові кола й коптив білий світ.

Пане гетьмане! Хлопству начхати на волю –
Ну, принаймні, на нашу із вами. Набридли до болю
Їм піар наш, обІцянки, захлані пропагандисти-старці –
За московську границю тікають від мобілізації
Забиваючи все, що можливо, на нас, і на націю,
Закладаючи в дружби народів фундамент свої камінці

Нам та дружба ікнеться іще через роки.
Але зараз не йдеться про те. Проминули всі строки,
А ми досі тут човпимось то за корито, то за булаву.
А тим часом курс таляра падає, злотий буксує,
Гріш литовський просів – далі нікуди. Господа всує
Поминатимем знову без газу і лаятимемо Москву,

Пане гетьмане - щойно ударять морози.
Але й це – півбіди. Бо людина й не те ще виносить
Тут – системна помилка. Конфлікт різних версій. Така се ля ві
Промінявши пшеворські мечі на трипільське череп’я
Поназвалися хами тутешні яфетовим плем’ям,
Самі скніють і жить не дають – ані іншим, ні нам, ні собі.

Ті, кого уважали-сьми м’ясом гарматним,
Хто живився за Хмеля грабунками замість зарплати,
Засідають тепер в комітетах, комісіях, ліплять бюджет,
І вирішують, скільки Вам дати на танки й шаблиська,
Паралельно гризуться за степи і за пасовиська,
І, мов лис на курник, крадькома позирають на Ваш кабінет.

Пане гетьмане! Я хочу жити удома,
А не біс його де. І служити – не біс його кому,
А лиш тим, хто любов’ю своєю нам світить і дума про нас –
Ось вони певно й звуться і „нація” і „Батьківщина”,
Ну, а решта усе – то бездарна лиш балаканина,
У яку Ви й самі, сумніваюсь, що вірите. Бо вже – не час...

Київ, Доба Третього Гетьманату, 2100-надцятий рік поза нашою ерою, 96 мартобря

(21.11.2009)

читати