Упевнено увірвавшись у літературний процес, генерація двотисячників зайняла в ньому передові позиції. Сучасні дівчата уже не фанатіють від текстів Андруховича чи Винничука, їм більше до вподоби харизматичний Лазуткін, відверто ліричний Коцарев і постійно лисий Горобчук. У світі розвинених ІТ-технологій, де «слава триває не більше п’ятнадцяти хвилин», «значущість події визначає кількість есемесок», а «особисте життя зводиться до посту в соціальній мережі», читач прагне нового погляду на старі проблеми.Тотально модерне вчення ейфорії усім спраглим пропонує поет-двотисячник Павло Коробчук.

Поетична збірка «Кайфологія» – уже третя книга у творчому доробку молодого автора. Втомившись від численних літературних слемів та надмірних метафор, колишній волинянин демонструє цілком оригінальний зрілий продукт. Після виходу останнього видання «Цілодобово!» (спільно з Богданом Горобчуком та Олегом Коцаревим), Павло Коробчук відчутно подорослішав. Кожен вірш із нової збірки – це маленька історія з подекуди несподіваною розв’язкою. Автор дивиться на світ не крізь рожеві окуляри, а у форматі 3D. Озброївшись діогеновим ліхтарем, він вирушив на пошуки свого читача − вимираючого виду homo sapiens.

Структурно збірка поділена на сім поетичних розділів. Усі вони завершуються прозовими «видихами» − про долю, Галю, касету, дерево й абетку. Особливість творчої манери Коробчука в тому, що поруч із ліричністю, у віршах фігурує жорсткість, стьоб та іронія. Поет широко використовує гру зі словами − як у самих поезіях, так і в найменуваннях розділів. До прикладу, деякі з них мають назви: «оптичий обман», «ренесенс», «авторитаритет», «профприродність» тощо. Це, з одного боку, створює у читача ілюзію прогнозованості, а з іншого − робить автора вищим, більш відстороненим від свого тексту, що, своєю чергою, допомагає досягнути бажаної гармонії.

Ліричний герой «Кайфології» мешкає у мегаполісі, хоча більшу частину життя проводить у мандрах. За своєю соціальною роллю він – аутсайдер, викинутий на периферію суспільства й часопростору. Єдина можливість вижити за таких умов – думати лише про сьогодення, не дбати за те, що буде наступного дня: «ми триваємо тільки сьогодні. жити завтра – значить померти, доля – лист у чужому конверті». Такі погляди характеризують типового представника нашого часу, який перманентно відчуває на собі тиск швидкого ритму життя, багатоповерхівок та під’їздів. У потягах, на вулицях, на кухнях він зустрічає випадкових людей, кожен з яких щасливий у власній самотності. Генерація Коробчука a priori приречена бути поколінням мегаполісу, спраглого новизни, знань, прогресу. Автор визначає його як «суспільство допобачення», в якому «виживає не найсильніший, а той, чиє мислення ліпше вписується у систему. той, хто завжди отримує найвищу оцінку за твори на задану тему». Суцільний конформізм і стандартизація світогляду стали характерними рисами епохи, яка більше не продукує особистостей, а лише готові штампи.

Час у збірці – істота метафізична, здатна рухатись, змінюватися і надто швидко минати. Але найгірше те, що разом із собою він забирає юність, кохання, свіжість відчуттів. Усвідомлення самотності призводить до душевних розладів, які супроводжуються не лише постійним вживанням алкоголю й наркотиків: «кожен іноді входить в депресію, ніби в кімнату з одними дверима – на балкон». Смерть у збірці овіяна певним романтичним ореолом. І навіть коли автор говорить про невиліковно хворих (як увірші «подруга ВІЛ-інфікованого»), все одно читач не відчуває страху, а радше прогнозовану приреченість героя.

У «Кайфології» поет демонструє грунтовні знання жіночої психології. Деякі тексти більше пасували б перу «слабкої» статі. Наприклад, вірші «до чого веде невиражена жіноча сексуальність», «час ставати дорослою», «коли ти шукала свого коханого», «секс по телефону», «я – його. кинула першою» тощо. Спроможність збагнути особливості характеру, манеру поведінки, бажання й думки протилежної статі вказує на неабияку інтуїцію та чуттєвість автора збірки й відрізняє його від інших двотисячників.

Вірші Коробчука насичені численними алюзіями.Серед них є згадки про героїв Туве Янсон, роману Кена Кізі «Політ над зозулиним гніздом», а також сучасників поета. Уміло об’єднавши тематичне різноманіття, ідейну відвертість, інтелектуальну складову та соціальну злободенність, автору вдалося досягнути приватної кайфології, якою він квапиться поділитись зі своїми читачами.

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить     спільно із видавничим домом  « Most   Publishing »  , видавництвом   « Грані-Т »,   магазином   «Читайка», літературним конкурсом " Коронація слова "    та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».