1

Василь Кузан... Це ім’я в нашій літературі добре відоме - як чудового поета-пісняра («Золото Карпат»), цікавого прозаїка («Експрес-наречений»), допитливого журналіста («Вечірні розмови з Оксаною Луцишиною»). Але поезія бере гору: у видавництві «Карпати» минулого року вийшла поважна збірка (на 440 стр.) молодих і витриманих віршів пана Василя «Три по сто» зі вступним словом Ігоря Павлюка і післямовою Дмитра Дроздовського.

«Поезія - це історія емоцій...» - стверджує І.Павлюк. «У цій збірці Василь Кузан - страдник і завойовник, куртуазний трубадур і жорсткий мачо, дітвакуватий батяр і досвідчений джентльмен» - зауважує Д.Дроздовський. Щиро дякую Василю Васильовичу, бо тепер і я можу скуштувати «Три по сто», щоб відчути п’янкий смак поетичного життя на скелястих вершинах натхнення!

2

Книги – це не тільки авторські діти, збірники мудрих текстів, але і фортеці-схрони письменницьких душ, міцні як лікер BAILEYS, віскі CHIVAS REGAL, ром SANTA TERESA 1796. За напівпрозорими стінами фортеці «Три по сто» я натрапив на того, хто стоїть на чатах, не дрімає у цьому страшному світі, бо «спати – марудна справа.»

Цей ліричний герой, так схожий на автора, вивчає всі хитросплетіння світу і своїх літ «аз грішний буду в ньому з ним.» Філософські поетичні роздуми – тонке плетиво реальності та уяви, своєрідне донорство душі, бо

«життя – це постійне

повернення боргу.»

На мою думку, поезія Василя Кузана – завжди висока концентрація емоцій, згустки почуттів, вибухові, парадоксальні, не тромби, а бомби – коли миттєві, а коли уповільненої дії… Але це зброя! Гарна і влучна!

Дуже сподобалися мені поезії: «Під ключем до вирію» (стр.15), «Із попелу слів і світла» (стр.19), «У цього вірша страждань по вінця.» (стр.32), «Мовчиш?» (стр.33-34), «Шипшина» (стр.38), «Розлука» (стр.43), «Зіграй мені на саксофоні літа…» (стр.47), «Кров нуртує живо, та чомусь на в жилах» (стр.48), «Вітрилом випнутим поволі» (стр.54), «Уночі самота і весь вік самота» (стр.55-56), «Плоди впадуть, зірвуться із гілля» (стр.63-64).

«Твоє мовчання» (стр.65) – тільки В.Кузан може так розписати «безбожно-холодну зброю» людського мовчання!

«Рикошет» (стр.70-71) – нерішучість, виправдана жертовністю: на таке здатні лише поети-лірики!

«Чужий…» (стр.76-77) – митець, який всюди і ніде, свій і чужий, творець і руйнівник на фаустівському шляху?

«Джаз» (стр.83-84) – музика життя – поліфонія смутку?

Зачепили: «блискавка неба літнього» (стр.92), «Цей світ оминуть циклони» (стр.95), «Думки, просякнуті дощем» (стр.103), «Облітають слова, наче листя з дерев» (стр.112), «Коли фрази розбивають скло» (стр.113), «виношую ніжність» (стр.114-115), «Рана» (стр.117), «ти береш себе наче слухавку» (стр.132-133). Про що йдеться? Про силу слова і слабкості людини, про місію митця у формулі «…янголом слова живи і люби» (стр.106).

3

Наступна частина поезій не менш приголомшлива: «Дивина» (стр.139), «Василі» (стр.144), «Ніч» (стр.160), «Відриваються гудзики ночі» (стр.170), «Перехрестя» (стр.175), «Зрілість» (стр.179), «Читатимеш…» (стр.188), «Стомлені горбочки»(пародія) (стр.208), «Ранкове» (стр.210), «Перо твоєї ніжності» (стр.215), «Намалюю двері» (стр.218).

«Важко бути богом» (стр.228) – краще і стисліше, ніж у братів Стругацьких!

«Чуєш?..» (стр.229) – про океан розлук?

«Відносність» (стр.232) – чудовий парадоксальний вірш!

«Твоя маленька» (стр.234-235) – мав бути вінок сонетів?

Читаю, міркую: «Кровохреща» (стр.236), «Пензель малює спогад.» (стр.253), «Ти босоніж йдеш по розірваній карті дороги» (256).

Ця порція стримано-вибухової поезії Василя Кузана терпко присмачена двома цікавими вінками сонетів, сповнених смутку і самоти, благання і надії, пристрасті та бажання… Але ліричний герой – мистецький стоїк:

«У поезії – я з тобою!

Більш п’янкого нема напою.» (стр.205).

Наступна (третя) частина книги парадоксальним чином поєднує жарти, повсякдення і кохання: «накопати бараболі, наламати маку…» (стр.263), «Батярське» (стр.273-274), «Кавалки болю» (стр.284-285), «Злидень» (стр.293), «Питання» (стр.295), «Чекатиму» (299-300), «бог забирає кращих…» (стр.329-330) і багато-багато інших, не менш цікавих текстів.

Маленька (четверта) частина SUSHI провокує переназвати книгу «Чотири по сто», або «Три з половиною по сто»! Цикл «Кара» (стр.400-419) - це не тільки стислість форми, але висока концентрація думки, як спалах чи вибух – з ланцюговим переходом-естафетою від загального до індивідуального, від сумнівів до кохання, від споглядання до пристрасті. Насамкінець, «Обпече…» (стр.420) - нехай же ця книга теж обпече пальці вічності, щоб таким чином у нестримному леті уникнути Лети…

Збірка містить настільки різну за формою, змістом і настроєм поезію, що це вражає не менше, ніж загальна назва і побудова книги. Василь Кузан таки неперевершений у подібних творчих сюрпризах і знахідках!

4

Зрозуміло, що мій коментар є дуже суб’єктивним і я зі всіх сил уникав суголосся з Ігорем Павлюком та Дмитром Дроздовським. Чи вдалося? Не знаю… Зрештою, це питання особистих мистецьких смаків. Всі 300 (з урахуванням циклів – 476) творів переконують читача у тому, що «молодий» і «витриманий» Кузан – великий майстер поетичного слова у класичному та модерновому варіантах. Переконайтесь у цьому, друзі, скуштувавши лікер, віскі, ром у поезії Василя Кузана! Ну, а SUSHI мініатюр – то вже вам десерт від гостинного закарпатця. Смачного!

(березень 2021)




Юрій Хмелевський з книжкою "Три по сто"