Кожна нова книга письменника, мислителя, науковця Богдана Дячишина це – звернення до читачів з порадою, дружньою настановою: читати, осмислювати прочитане, берегти історичну пам`ять нашого народу, пам`ятати людей – сподвижників «жертовної праці», які головною метою свого життя зробили боротьбу за незалежність України, її становлення як самостійної, вільної держави у колі європейських народів.

Визначальною рисою творчості шановного Богдана Васильовича є те, що у своїх філософсько –літературних есеях, він пише не про себе, а про життя та творчість інших людей.

Дозволю собі припустити, що головна мета автора –  прагнення зробити все можливе, щоб про героїв його текстів пам`ятали якомога більше читачів. Можливо, читачі, гортаючи книги для активного читання і думання відкриють для себе під новим кутом зору життя і працю відомої особистості.

Цього разу вже в заголовку книги «Теодозій Старак: Хрести й труди земного життя» Богдан Дячишин повідомляє про головну постать своїх есеїв – дипломата, політика, філолога, редактора, активного діяча покоління шістдесятників, політв`язня Теодозія Старака. Життя Теодозія Васильовича було сповнене невтомною працею. Він жив заради України. 

Традиційно Богдан Дячишин підсилює важливість висловленої думки чи тези, цитуючи Біблію або думки інших письменників. Це вже добре знаний, сказати б «фірмовий» стиль письменника –інтелектуала, котрий багато читає, а ще більше роздумує над прочитаним, спонукаючи до цього читача.

На сторінках книги подано фрагменти спогадів людей, які співпрацювали з Теодозієм Стараком. (с.23 -24  фрагмент спогаду Ірини Калинець або Любові Горбенко – с. 19 - 20).

Поряд із цими спогадами, Богдан Дячишин спонукає читача замислитися про сьогодення та майбутнє України: «А що ж Україна?. Невже вкотре знову пішла по колу?, чи друзі й однодумці стали єдиним фронтом на варті Незалежності та розбудови України» [1]

А далі, осмислено ще глибші рефлексії з приводу того, чого ж не вистарчає еліті, українським політикам, діячам громадянського суспільства та й, напевне, кожному із нас на нинішньому етапі розвитку України: «Темрява пожерла наші серця і душі, затьмарила незрячим і сіромашним політикам крихтинки розуму:

Оце єднання в слові та у крові,

Оце єднання дай нам днесь!

Не просим Боже, вічної любові,

але єднання, що сильніш за смерть...

Ірина Калинець , «Шлюб з полином» »[2]

В певні моменти оповіді, автор книги довірливо та щиро ділиться з читачами найпотаємнішими спогадами свого серця, або як він влучно зазначає: «ридаю сльозою пам`яті», поринаючи у щемливі спогади про своє дитинство, батька, своїх рідних, або ж про колег по роботі, однодумців на ниві творчості, що відійшли у Вічність.

Завершуючи, хочу поділитися певними своїми спостереженнями після прочитання книги «Теодозій Старак: Хрести й труди земного життя» Отже:

В книзі лише 56 сторінок, проте, прочитавши її, читач дізнається про життєвий, творчий шлях, світогляд,  політичні погляди міркування Теодозія Васильовича; після прочитання книги виникає бажання дізнатися більше про діяльність дипломата – сподвижника, тому авторові вдалося досягти поставленої собі мети; читати книгу легко, адже написана простою мовою та орієнтована на широке коло читачів.

 Незважаючи на певну фрагментарність сюжету, апелювання до інших численних книг та навіть Біблії. Таке вдумливе читання спонукатиме до роздумів про вічні цінності:  розуміння Господа, як Абсолюту, що створив світ і продовжує творити кожен новий день нашого земного життя, водночас давши людині свободу вибору; любові до України. Важливо, вміти наслідувати приклад Теодозія Старака, для якого життя заради України було самою суттю як Людини, та патріота рідної держави, що не втрачав віри у її вільне, демократичне майбутнє ні на мить, невтомно працюючи в кабінеті посла, за катедрою науковця, або ж перебуваючи у концтаборі безжальної до самої людскости тоталітарної радянської системи.