Ірена Карпа:

"Я не знаю, з чого це все почалося, хто перший кинув у святого "Беркута" камінь, але, так чи інакше, - і це видно зараз, - настрій абсолютно спільний. Єдине - і це провина так званих лідерів чи їх відсутності - що, знову ж таки, не було якогось структурування, одного командування. Бо, наприклад, коли вибігає цей збочений "Беркут"  хапати людей з натовпу, як це було при розстрілі медпункту, то дуже чітко видно, що ніхто не кинувся йому напереріз.

І тут хочеться попросити всіх людей, які мають якусь військову підготовку, аби це, все таки, було дуже правильно сформовано. Тобто я зараз говорю про захист. Звичайно, я ж не можу до екстремізму закликати. Тому я зараз говорю про те, щоби не давали в обіду своїх. Але якщо ці скоти розстрілюють пресу прицільно, розстрілюють медиків і знущаються з людей, і це блюзнірство ще й виставляють... І при цьому ти не можеш поскаржитися в міліцію, ти не можеш піти в суд, поранених з лікарні забирають, добивають.

Ніколи не думала, що доведеться жити за таких умов і, в той же час, я думаю, що кожен з нас зараз по кілька разів на день плаче, коли нас ніхто не бачить, включно з чоловіками...

Так чи інакше, перемога буде. Я це відчуваю дуже якось глибоко всередині. І дуже чудово насправді відчувати цю спільність. Ще б якби армію якось на нашу сторону переконати перейти - мені здається, за нами була б перемога. Бо армія зараз якась ні в сих, ні в тих. Тобто і проти народу не хочуть йти - незрозуміло, ким треба бути, щоб виконувати ці накази. Я дуже не хочу, щоб це стало громадянською війною, але, на жаль, зараз на вулиці дуже чітко видно, хто свій, а хто не свій".

Повністю інтерв´ю можна прочитати на сайті Української правди