Завантажити

Виходимо з себе як з бомбосховища,

бо осінь пора збирача.

Хай вродила вона полями мінними

помежи злаками і коренеплодами обласканими сонцем й дощами милими.

Але дощі затяжні не такі як позаминулими

мирними осенями,

бо багато змінилось відтоді,

і тепер вони з шурхотом смертоносних градів.

Нині очі очікують не так зустрічі з птахами перелітними

як з літаками ворожими

які здіймаються зі смуг злітних

щоби нас зі світу вижити.

І метаються зграї ворон

в перемішку з атакою дронів

Осінь ця похилилася

мов покинута оселя,

бо війна

мешканців вигнала.

У нашій вимушеній відпущеності,

в саду запущеному,

у вирви від вибухів як у землі рани

падають золоті ранети.

Час прикрас польових зі снопів та косиць

поміж окопами,

і намист лісових з багряниць

з пожеж опалами.

Листя нині зосінилось

на маскуванні солдат як осяяння.

Захищають наші бійці

жовтих долонь оголених рук дерев місяці.

Жито тут скошене до стерні,

а життя людське від пострілів.

Осене стану воєнного що як туманом тривогою вкрита,

ти панно з золотими косами

розпущеними

по камуфляжах,

подаруй втіленням нашим

добра хоч крихти,

а ми відкриємо для тебе свої душі з квітучими полями

і сонцями поетичними,

щоби не закупорилися

і не розірвалися

як тромби

взаємозв’язки між землею і небом.

читати