Завантажити

Він покотився з опалевих гір,
Важка лавина тіл людських і зброї,
Етрурії і Ляція простір
Роздерти бойових слонів сурмою.

І Требія. І Канни. І ганьба
Двох консулів перед лицем полону.
І кожний раз з Великого Горба
Нервовий марш нового легіону.

І скрута знову. Завтра чи тепер
Кінець, що наближається без стриму?
Здавалося, у попелі умер.
Погас вже гарячковий огник Риму.

Та клали новобранець і едил
На кожний шлях, що він по ньому рушив,
Щити, списи, важке залізо тіл
І крицеві холодні леза – душі.

Він спотикався, ранився об них,
І кров гаряча, як піски пустелі,
На горду землю в корчах кам’яних
Прорвалася, мов струмені веселі.

Тоді стара вовчиця язиком
Прибігла облизати чорний камінь.
Постояла, оглянулась кругом
І назирці побігла за полками.

читати