Жанр: роман жахів

Головна загадка цього в цілому непоганого роману – самовизначення. Свій твір Євген Жердій назвав «детективним романом». Формальна підстава для цього є: діяльність журналіста-інвестигейтора приводить головного героя, Ігоря Байду, до психіатричної лікарні в околицях села Лазеньки на Київщині. Там з деяких пір кояться незрозумілі, навіть моторошні речі. Місцеві жителі залякані, люди зникають, ходять чутки про перевертнів та іншу потойбічну нечисть. Аванс автора очевидний і привабливий: пропонується не такий уже частий для української белетристики зразок українського готичного роману.

Проникнувши в лікарню, будучи викритим персоналом та потрапивши в полон, Байда не просто бачить на власні очі всі жахливі людські трансформації. «Стукіт припинився, замість руки до віконця припало обличчя… Блідуватий колір шкіри і два ікла говорили самі за себе. Очі вампіра якимось образом (так у оригіналі – А.К.) притягували погляд, і я відчув, як умить починали тремтіти коліна». Або: «Валерій стояв за дверима, і його обличчя було точнісінько таким, яким я побачив його вперше – вампір вампіром».

Журналіст має нагоду розмотати таємниці зсередини, заручившись підтримкою несподіваних спільників. На мій примітивний розум, у фіналі Байда мусив вийти на злочинну групу, котра проводить заборонені експерименти над людською психікою. Побачені кошмари герой списує на галюциногенний ефект від ліків, що неабияк утішає пересічного читача: мовляв, так ми й думали, все це – штучно викликані марення. Злочинців у білих халатах виведуть на чисту воду.

Словом, автор ніби пропонує шанувальників побідного чтива багато разів прочитане. Але фокус у тому, що люди краще налаштовані на сприйняття старих хітів, аніж готові до експериментів з новим. Тож прогнозовані розвиток дії та фінал – не найгірше, що міг запропонувати роман. Тим більше, містична складова, присутня в усьому на світі -  наше все. Потреба в ірреальній складовій є, за твердженням автора книги «Український менталітет» Олександра Стражного, складовою української ідентичності.

Перегортаючи сторінку за сторінкою, дуже хотілося дізнатися, ким насправді виявиться видіння Байди, котре він назвав Тінню. «Монстр за спинами охоронців почав наближатися…Його нечіткі контури, як і раніше, нагадували людські, хоч і були позбавлені будь-яких індивідуальних рис, не було навіть очей.  Це була просто тривимірна тінь». Адже за незаконними оборудками під дахом психушки напевне стоїть хтось могутній, багатий, впливовий. Очікувалася зустріч ближче до фіналу із черговим безумним вченим та невизнаним країною генієм.

Не сказав би, що розв’язка розчарувала. Навпаки, Тінь переможена в нерівній боротьбі, разом із нею – вампір Валерій та інше зло, котре опанувало лікарню. Річ лише в тому, що Тінь – не породження хворого, перегодованого таблетками мозку Ігоря Байди. Журналіст зіткнувся зі справжніми монстрами. Кинув виклик силам темряви, потойбічним світам. Навіть чекаючи в кінці, коли ж приїде на допомогу міліція, все одно разом із читачами зробив однозначний висновок – силовикам доведеться арештовувати ледь не самого Сатану з його почтом. Тож навіть на Київщині акція навряд чи вдасться, якщо не вдалося в творах Брема Стокера, Анни Райс, Діна Кунца та самого Стівена Кінга.

Роман, котрий жанрово є горором і написаний, між іншим, з дотриманням усіх законів, чомусь названий детективним. Навіть вийшов у серії «Дулібський детектив». Можливо, автор вирішив: читач побоїться брати до рук роман жахів, та вирішив обдурити, замаскувавши під детектив? Але ж це відкриється. До всього, навіть як для горора оповідь значною мірою заплутана стилістичними елементами. Наприклад, оповідь ведеться то від першої, то від третьої особи, збиваючи консервативного читача з усталеного ритму. А факт, що читач белетристики, навіть в Україні – людина балувана та надміру консервативна, авторові варто знати. Він може пробачити стилістичні огріхи, якщо сюжет захоплює. Готовий махнути рукою на те, що під виглядом детективу йому пропонують страшилку про монстрів на українському матеріалі. Проте варто без попередження поміняти оповідача, комфорт від читання втрачається. Натомість саме комфортне й легке читання – запорука успіху жанрової літератури.

Оцінка ***

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:      

*  Жодної надії;      

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;      

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;      

**** Хочеться краще, але загалом поживно;      

***** Так тримати!      

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.     

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.      

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms