Перша частина (книга, – за авторовим визначенням), що має назву «Мед з полину», теж своєю чергою складається із двох розділів – «Хліб і сіль» і «Молодильні яблука». Тут присутні формально, так би мовити, традиційні вірші, переважно з рівномірним ритмічним рисунком, але з багатьма відхиленнями від нього, бо ж винятки підтверджують правило. Тематика віршів різна і розмаїта, але сливе з кожного твору видно, що їх писав один автор. Чепурко визирає буквально з-поза кожного рядка. Звернімо увагу бодай на першу строфу вірша «Мутації»:

Холодний липень ліпший за ніякий.

Дощі осінні небо затягнули.

Замокли злаки. Зла зловісні злаки

Передощать з майбутнього в минуле.

Начебто пейзажна лірика, проте з такими смисловими пасажами, наче в романах Мілорада Павича, де майбутнє перетікає в минуле, і навпаки. Та й давня алітерація (коли слова починаються з однакових звуків, як у скальдичній поезії, приміром) присутня у вишуканому виконанні. Чепурко знає, що робить. Його місце в актуальній історії нашої поезії зовсім осібне, навіть відрубне, можна висловитися й так. Богдан Чепурко – поет із власним обличчям, яке для когось може видаватися гримасою, а для когось і сфінксівським утіленням.

Друга частина «Старовинні дощі» є збіркою верлібрів. При цій нагоді не зайвим буде вияснити дещо з історії верлібру. Погляньмо на європейський контекст виникнення й побутування вільного вірша. Німецький вільний вірш склався вже в другій половині XVIII століття, він виріс із імітації античних ліричних строф. Фрідріх Ґотліб Клопшток, а за ним і Йоганн Вольфґанґ Ґьоте й Фрідріх Гьольдерлін використовували в поетичній творчості «вільні ритми» (за тодішньою німецькою термінологією). Виникнення англійського вільного вірша припадає на другу половину ХІХ століття, коли розцвіла поетична творчість Волта Вітмена, який взорувався на біблійну поезію, імітуючи стиль класичного англійського перекладу Біблії (XVII ст.). Французький вільний вірш склався на межі ХІХ і ХХ століть, спершу він називався «vers libéré», тобто «вивільнений вірш», а не «vers libre» (так у французькій традиції називалося вільне чергування традиційних рядків різної довжини, як у байці чи кантаті). Одним із перших зразків «вивільненого вірша» був вірш Артюра Рембо, написаний 1871 року. Розвинувся він у творчості Еміля Вергарна. А вже при Ґійомі Аполлінері вірш із зруйнованим ритмом і без рими входить в широкий вжиток, але в поняття «вивільнений вірш» він вже не вкладається, а прибирає назву «vers libre», додаючи до старого значення цього терміна нове. У нас утвердилося за вільним віршем визначення «верлібр». На думку Михайла Гаспарова, вільний вірш (верлібр) є наразі останнім етапом, якого досягнув європейський вірш у своєму послідовному історичному розвитку. І верлібри Богдана Чепурка є яскравим цьому підтвердженням. Не цитуватиму тут жодного з них, бо зацікавлений читач знайде їх у книжці.

Заслуговує на увагу глосарій до видання, в якому присутні суто авторські трактування персоналій, явищ, понять, топосів тощо. Для прикладу, гасло «Лариса» тлумачиться ясно та просто – Леся Українка. Є ще й інші прозорі пояснення, а от завуальованих, вензловатих, химерних трактувань більше. Є чимало таких, що сягають прадавньої міфології, найдавнішої відомої нам літератури, от хоча б епосу про Гільгамеша. Про Стільсько там сказано, що це «перевалочний пункт у часи розселення українських племен по центральній та Західній Європі, а також переселень сусідніх народів (угри) по той бік Карпат». Та не слід забувати, що, за переказами, Стільсько – це й одна із наших давніх столиць, у свій час чи не найбільше місто Європи.

Слід відзначити, що книжка проілюстрована не лише роботами самого Б. Чепурка, але й Василя Семенюка, який таким чином певною мірою може вважатися співавтором видання, недаремно ж на четвертій сторінці обкладинки присутній і його портрет у супроводі коротенької біографічної ноти. Сам Чепурко проілюстрував свої верлібри, Семенюк проілюстрував метричні вірші. Семенюкові ілюстрації до Чепуркової книжки нагадують його давніші картини, створені за мотивами віршів Богдана Ігоря Антонича та Василя Симоненка. Ще й цим книжка здобуває нові конотації, пов´язані з українською поезією й мистецтвом загалом.

 Чепурко Б. Барвінок на зрубі : двокнижжя / Богдан Чепурко ; Мед з полину : поезії ; Старовинні дощі : верлібри. – Тернопіль : Богдан, 2011. – 360 с.

Іван Лучук