Навіть для жанру «відкритої» літератури ця книжка видається занадто радикальною, оскільки її авторка, німецька письменниця з румунським корінням, лауреатка Нобелівської премії 2009 року, розповідає про досвід поневірянь у радянських концтаборах, про який навіть уцілілі учасники все своє життя воліли мовчати.

До того як роман «Гойдалка дихання» вийшов у перекладі українською, тема літературного трактування історії українсько–німецьких стосунків уже встигла відгомоніти у наських сусідів, де були перекладені скандальні «Благочестиві» Джонатана Літтела. Натомість у «Гойдалці дихання» українці дізнаються вже про повоєнний період життя у «соціалістичному раю», який їм допомагало будувати депортоване з Німеччини мирне населення.

Фабула роману, основні події якого відбуваються в одному з донецьких трудових таборів, влаштованих після Другої світової війни для етнічних німців, побудована на біографії реальної людини. Старий Леопольд Ауберґ, румунський німець, згадує, як його, 17–річного гея, по війні було депортовано до СРСР, звідки він, відбувши 5–річний реченець радянської каторги, повертається додому, одружується, щоб приховати свою сексуальну орієнтацію, а потім усе ж таки тікає з країни.

Таким чином, роман Герти Мюллер розкриває одну з маловідомих сторінок з історії остарбайтерів. От лишень мова не про ост–, а про вест–робітників, інтернованих із західного, «переможеного» світу. За поетикою трудових буднів деякі критики порівнюють «Гойдалку дихання» з «Одним днем Івана Денисовича» Олександра Солженіцина. Утім як виробнича скрупульозність цього автора, так і жорсткий лаконізм Варлама Шаламова — усе це не той регістр, у якому створена книжка Герти Мюллер. Різниця у психології героя, який навіть найстрашніші реалії табірного буття схильний поетизувати, з німецькою акуратністю переводячи їх до категорії побутового романтизму. Історія речей — ось як можна було б озаглавити цю сповідь полоненого. Впадає в око наївність викладу, свіжа метафорика, дивакуваті самоназви, якими означується ландшафт донецького степу, покреслений офіційними топонімами — Донецьк, Ясинувата, Краматорськ, Ново–Горлівка.

Загалом суцільна метафоризація реальності з мовно–поетичними рефлексіями в’язня–романтика — «вапняні жінки» і «картопляні чоловіки», «лопата–серце» і «вугільний самогон», «білий заєць» і «янгол голоду» — перетворюють «Гойдалку дихання» на справжню поему. Поему голоду і виживання на радянській каторзі, коли вигадані слова потрібні для того, щоб імітувати подобу людського існування. І хоч за умовами це ані німецький, ані радянський концтабір, оскільки робітники мають сякі–такі свободи — лазню, базар і святкування Різдва — але машина репресій продовжує працювати вже в головах людей, і волосся померлої жінки тут «за інерцією» використовують для вироблення подушок.

Утім авторка наснажена далеко не універсально–гуманістичним пафосом, будучи непогано обізнана з реаліями «депортованого» дискурсу. Адже, по–перше, політичній дисидентці Герті Мюллер близький досвід вигнання, по–друге, «Гойдалка дихання» написана зі слів очевидця, якому соціальні перипетії через власну нетрадиційну сексуальну орієнтацію знайомі так само не з чуток. «Я прийшов на друге побачення з тим самим першим чоловіком, — нотує авторка його юнацькі спогади. — У парку всі обмінювалися партнерами, і я теж дозволяв передавати себе з рук у руки. Надворі було літо, на березах біла кора, у заростях ясмину і бузини виростала зелена стіна непролазного листя».

До речі, саме влітку 2004 року, збираючи матеріал для книжки про трудові табори 1945—50–х рр. для мирного німецького населення змушеного відпрацьовувати контрибуцію СРСР, що її мала сплатити Румунія, авторка приїздила в Україну з 80–річним Оскаром Пастіором, вищезгаданим прототипом твору. Коли він помер, залишилися конспекти роману із занотованими оповідями колишнього каторжанина, з яких і виникла «Гойдалка дихання». І добре, що переклала її для українського читача Наталка Сняданко, авторка повісті «Комашина тарзанка». І хоч її власна книжка, ясна річ, про інше, але, як бачимо, все тече, дихає і гойдається, якщо задіяти такий синонімічний ряд перекладацької вдачі.

  Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО