- Ваша попередня книга "Геній місця" - злободенна гумористична історія про чоловіка у декреті. "За чверть десята" також написана на злобу дня? Хто її герой?

- Якоюсь мірою координати сьогоднішнього дня присутні і там, і тут. Мені цікавий характер звичайної людини. Як вона орієнтується в цій країні, чого хоче і які в неї комплекси. Головному героєві в книзі за 60. Пенсіонер Микола Павлович викладє в університеті іноземні мови. Мешкає на Липках. Типовий "мажор". З дитинства мав окрему кімнату і все життя було "в шоколаді". Батько працював директором заводу.

У нас вважається, що для людини за 60, якщо це раптом не політик, життя закінчилося. І тут дорослий чоловік виявляє, що його рефлекторні слова здійснюються. "Щоб ти здох", "А щоб тебе підняло і гепнуло"... Це відбиває тло нашого життя. "Мєня ето бєсіт" можна почути разів п´ять на день. Ми всі - частина нашої пострадянської культури. Дуже швидко дратуємося, заводимося. Не маємо внутрішніх бар´єрів. Ну, не виховували нас як британських лордів.

- Можна сказати, що героя списували з натури...

- Це власне і є малюнок з натури. У книзі ідеться головним чином про стосунки з самим собою. Оця наша загальна безпорадність, нездатність змінити будь-що приводить до таких афективних реакцій. І в цьому сенсі ніякої фантастики немає, кожен другий випромінює миттєве роздратування і бажання нашкодити ближньому. Спочатку герой книги несвідомо посилає прокльони, а потім розуміє - цим можна користуватися.

- Як саме?

- Коли Микола Павлович відчув у собі цю можливість – вирішив, що може змінити долю країни - може помститися тому, хто його дратує найбільше. Він планує влаштувати президенту, лідеру націй, якусь таку катастрофу, щоб уся країна схаменулася і задумалася про те заради чого ми живемо. Цей його імпульс "убити Шрека" цілком зрозумілий значній частині нашим співвітчизників. Але потім він відмовляється від цієї ідеї, бо розуміє, що Шрек в середині кожного з нас. І таким чином з цим не розберешся. Є і романтична лінія сюжету. У героя закохується втричі молодша за нього студентка. Ця молода жінка має той ступінь свободи, який представникам радянського покоління просто невідомий. Кілька таких романів я спостерігав у реальному житті.

- Що означає назва роману? Для вас - це якийсь особливий час - "21:45"?

- Як кажуть "ще не вечір". Так, це вже вечір, але ще не ніч. Інколи оці дві години виявляються найбільш плідними і визначають те, заради чого ви прожили цей день. Щодо мене, то я справді більше працюю ввечері. Але це аж ніяк не автобіографічна книга, бо після "Генія місця" мені часто питали чи бува не свій автопортрет я описав. Звісно, якісь власні реакції та деталі з біографії я висмикую. Але Микола Павлович - незалежний від автора, живий герой.

- Яка найнеприємніша риса характеру персонажа?

- Нерішучість. Типово радянська. Бо радянська людина, яка звикла, що від неї нічого не залежить і нічого не хоче міняти, але дозволяє лаяти усіх навколо. Це велика дистанційна байдужість.

- Але його все одно все бісить?

- Він жодного шансу, що надавало йому життя не використав і коли почав підбивати підсумки, зрозумів, що йому немає пишатися. І лише в кінці усвідомив, що все таки є гідним, достатнім підсумком його життя.

Восени книгу також презентують на 20-му Форумі видавців у Львові. Триватиме 10-15 вересня.

Вікторія ХОМЕНКО