Він не любить давати інтерв’ю, не вважає себе публічною людиною, а просто робить свою справу – виходить на сцену і співає. Співає пісні на тексти батька, співає про те, що болить і що тішить душу… Кореспондент «ВЗ» поспілкувався з Тарасом Чубаєм про сімейні стосунки, аскетичний спосіб життя та майбутнє вітчизняної музики.

- Вихід у світ книжки вашого батька – що це означає для вас? Це важливіше, ніж вихід вашого альбому?

- Так, звичайно. А оскільки я цю музику не написав, а почув, то вихід «П’ятикнижжя» - це і вихід мого альбому в певному сенсі. Хто вміє почути, той почує і прочитає.

- Ваша творчість тісно пов’язана з творчістю вашого батька…

- І це найважливіше з того, що мені вдалося зробити.

- Чи пригадуєте першу пісню, написану на слова Грицька Чубая?

- Звичайно. Це не лише перша пісня на слова батька, а взагалі перша пісня, яку я написав, - «Коли до губ твоїх лишається півкроку…». Це було нескладно, бо збіглося із підлітково-пізнім періодом, коли до юнаків приходить перша закоханість. Мені хотілося сподобатися дівчині, в яку був закоханий, тому й пісня написалася легко.

- Ви з батьком часто відвідували концерти та інші мистецькі імпрези. Які яскраві спогади залишилися у вас від спілкування з батьком?

- Він був для мене другом. Оскільки йому, переслідуваному, важко було знайти роботу із його «вовчим» паспортом, він мав багато вільного часу. І ми цей час проводили разом. Він мене вчив стріляти з лука, ми ходили до лісу… Це все залишилося назавжди і було важливим для маленького хлопця, яким тоді був. Коли батька не стало, мені дуже його бракувало. У нашій з ним дружбі була чоловіча солідарність – ми майже завжди були разом…

- Зараз живете і працюєте в Києві. Чи часто буваєте у Львові?

- Те, що я живу у Києві, - така сама помилкова думка, як і те, що я написав пісню «Вона». Цю пісню написав Кость Москалець. Я мешкаю не у Києві, а біля Києва, у селі. У Києві буваю, напевно, рідше, ніж у Львові. Мені подобається жити ближче до природи.

- Ваша молодша сестра Соломія теж виходить на сцену як солістка свого гурту. Як ставитеся до цього? Що сказали їй, коли дізналися, що і Соломія Чубай має намір стати співачкою?

- Соломія – дуже творча людина. У неї було багато проектів, у яких грала і співала. Сьогоднішній її проект – «Джалапіта» - як на мене, дуже симпатичний, вони мають прихильників в багатьох країнах світу. Їхні кліпи популярні в Ютубі. Я радий за сестру.

- Побутує думка, що діти талановитих людей не такі талановиті, як вони…

- …і це правда! Як можна бути таким самим талановитим, як Грицько Чубай? Він у юному віці писав уже геніальні вірші. Те, що батько талановитіший за мене, – річ очевидна.

- А ваші діти якісь таланти уже виявляють?

- Без сумніву! Кожен батько думає про свою дитину, що вона – найгеніальніша. Я не виняток і теж думаю, що мої діти – найталановитіші, найкращі.

- Ви б хотіли бачити їх у майбутньому на сцені?

- Це буде їхній вибір. Я не нав’язуватиму їм свою волю. Сподіваюся, у них буде свій шлях, яким вони гідно ітимуть.

- Чому останнім часом вас так мало в інформаційному просторі?

- Мені не подобається і ніколи не подобався головний принцип шоу-бізнесу – мовляв, тебе всюди має бути багато, щоб добре продаватися. Мені здається, що раніше я трохи переборщив з цим. Більше уваги став приділяти сім’ї, тим більше, у мене троє дітей. Захотілося пожити людським життям, а не постійно бути в стані гастролей. Хоча це жодним чином не означає, що в мене немає концертів – вони постійно є. Що ж стосується неукраїнського українського медіа-простору і моєї відсутності в ньому – пробачте, але я до нього не пасую, я для нього як з іншої планети. Все, що ці люди показують по своїх телеканалах, – настільки мені чуже, що я туди не поміщаюсь.

- Ви якось говорили, що зараз мало музики, яку б ви хотіли слухати…

- Я мав на увазі те, що підсвідомо прагну тієї атмосфери, тієї музики, яка оточувала мене в дитинстві. Та аура, яка була тоді, мені максимально підходить. Напевно, підсвідомо я прагну продовжити дитинство. Адже усі найсвітліші спогади – це спогади мого дитинства. І я у міру своїх можливостей намагаюся зберегти ту світлу ауру свого дитинства.

- Коли і чим нарешті Україна зможе музично здивувати світ?

- Основною приправою в цій страві має бути українська мелодика. Вона унікальна, неповторна і не подібна ні до чого. Думаю, це все ж буде ближчим до worldmusic. І хай для когось це не супероригінально – головне, щоб це йшло від душі. Якщо взяти мій проект з «Гайдамаками», то навіть демозаписи, які ми декуди розіслали, показують, що музика, створена якраз за рецептом поєднання української мелодики на основі реггі, тобто загальнозрозумілого для світу музичного стилю, знаходить цілком непоганий відгук. Ми не збираємося ставати зірками, просто будемо спокійно і вперто просувати те, що нам подобається. І це, впевнений, знайде своїх слухачів.

- Як ставитеся до того, що популярні співаки стають членами журі різноманітних конкурсів, шоу?..

- Туди їм і дорога!

- Вам такі пропозиції робили?

- Не пригадую. Напевно, щось пропонували, але я відмовлявся. Маю досвід роботи на телебаченні – на ТВі донедавна вів програму «Чубай –Бондар». Це було інтелектуальне ток-шоу. Ми з письменником Андрієм Бондарем мали свободу дій, робили те, що хочемо. На початку жовтня «ЧБ» закрили нібито через низькі рейтинги.

- Як проводите вільний час?

- У мене весь час – вільний. Якщо він не вільний, це уже неволя. Коли мене примушують робити те, що мені не подобається (скажімо, інтерв’ю давати), то я тоді в неволі. Кожну хвилину я проводжу з родиною. Я не люблю бути публічною людиною і мені це вдається. Я навіть живу поза цивілізацією – до села, в якому мешкаю, немає асфальтованої дороги.

- Є уже якісь намітки стосовно майбутніх пісень, альбомів?

- Я, на жаль, типовий українець – не вмію планувати. Це проблема усієї української нації – не вміти планувати, не вміти себе організувати. Мені хочеться лише отримувати задоволення і нічого для цього не робити, постійно лінуватися. Ми такі всі, на жаль.

- Які риси характеру допомагають вам у житті?

- Мені допомагають не мої риси характеру, а моя дружина. А мій характер мені лише заважає.

- Це теж свідчить на вашу користь – ви обрали собі ту дружину, яка вам допомагає.

- Невідомо, хто кого обрав…

- Чи побачимо «Плач Єремії» у Львові з сольним концертом?

- Можливо, незабаром і побачите.

- Це буде нова програма?

- Не розумію, навіщо потрібна нова програма. Люди не люблять слухати нові пісні. Я уже багато років на сцені і постійно у цьому пересвідчуюсь. Усі кажуть, що хочуть чути нові пісні, – це неправда! Люди чекають на старі знайомі хіти, які вони люблять слухати і співати разом з виконавцями.

Людмила ПУЛЯЄВА