
Re: цензії
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Хомич невіруючий
Альтернативну історію сьогодні заступає формат приватного розслідування.
За всі часи бувало так, що, попри наявність офіційної думки про ту чи іншу модель вітчизняної історії, а також без огляду на цілий штат науковців, письменників та інших представників ідеологічного цеху, покликаних цю думку відстоювати перед кожним новим поколінням читачів, обов’язково з’являлися «невіруючі» одинаки, які пропонували власний погляд на наше минуле. Здається, «невіруючий» Микола Хомич — саме з таких.
«Простір Х, або Територія брехні» київського лікаря — це своєрідна панацея занадто популярному в літературі останнього часу жанрові альтернативної історії. Справді, таке у нас могли б написати (і пишуть) Андрій Кокотюха і Антон Фрідлянд, Симона Вілар і Марина Гримич. Київська Русь, стародавня романтика–екзотика, а також кохання — між князем Володимиром і Рогнедою, Ярославом Мудрим і його нареченою, шведською принцесою Інгигерд, — чим не звична схема просування давньої історії у нинішні малописьменні греки. У чому ж суть цієї прози? Здається, не лише разючу різницю між історичним і фольклорним літописанням, яку на прикладі, зокрема, скандинавських саг і неоковирної «Повісті временних літ», дається відчути у романі «Простір Х», вільно буде поставити в художню заслугу його авторові.
Отже, це навіть не альтернативні ігрища шлюбних жаб на жанровому полі нинішньої історичної прози, це мало не приватне розслідування суто приватною особою (хоча автор «Простору Х» має за творчою душею пару–трійку романів і збірку «гоголівських» оповідань) у галузі офіційної науки. Будучи лікарем за фахом, він разом зі своїми героями (у тому числі сучасними киянами, що взялися допомогти зайшлому на футбол скандинавові відновити його родовiдну) напрочуд дбайливо і ретельно простежує всі причинно–наслідкові зв’язки прадавньої «родинної» історії, коли всі майбутні «слов’янські» царі–королі–воєводи мали в дружинах–бабцях–тещах осіб варязького роду–племені. Іншими словами, коронованих зайд. Але навіть не ця давно відома «скандальна» складова історії Київської Русі тішить замулене око автора сих рядків (особливо після редагування ним історичної белетристики про цю саму «древнерусскую тоску», а також перегляду російської мультиплікаційної продукції, присвяченої патріотичній історії «слов’янського» краю). Річ у тому, що «Простір Х» — це дійсно актуальний формат ревізії минулого, без жодних постмодерних викрутасів, надміру патріотичної риторики і переборщення з авантюрною складовою сюжету.
По–друге, зовнішній вигляд книжки. Чи пак, культура її видання. Ну, тобто розкошування всіх можливих рецепторів тіла й духу, якого зазнаєш, беручи в руки цей справжній шедевр поліграфії. Приємно тримати в руках, знов–таки згадуючи панський багатотомник самогубного класика, виданого діаспорою і затиснутого за «незалежних» часів у дві грубезні книжки щільного змісту–форми. Чесно кажучи, досі віддаєш перевагу одному–єдиному томові з того п’ятитомного пам’ятника перед наступною радписівською сірістю, хоч так і не дізнавшись через це, що там було, у решті книжок товариша Карка. Здається, так само тепер, прочитавши роман Миколи Хомича, можна дізнатися зміст попередніх десяти серій «Історії України–Русі» Грушевського, не розкриваючи рота на касі. Якщо навіть це адаптація, то наразі вже не офіційного, як це у нас буває, а суто приватного, «живого» зразка, яка, чесно кажучи, залишається єдино прийнятним жанром пізнання історії.
Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО
Коментарі
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025