З одного боку – бездоганна витривалість, морозостійкість і організованість, висока самодисципліна і взаємна підтримка надійних сильних людей. З іншого – звезені статисти, покинуті хазяями напризволяще безпорадні невільники, тітушки, тьотушки, бюджетники та інші безхребетники.

З одного боку – співочі дівчата й романтичні юнаки, ледь не щогодинний національний гімн, молитви і філософські дискусії про майбутній суспільний лад. З іншого – роздовбаї "спортивної зовнішності", сємкі, водка і гугнявий мат-перемат на всю Лавру.

З одного боку – регулярне прибирання Майдану і дбайливе очищення побуту. З іншого – загиджений (так і хочеться написати – зґвалтований) Маріїнський парк, до речі, місце давніх поховань.

З одного боку – віра у всесильний ненасильницький спротив і пов´язане з нею нічне підгодовування внутрішніх військ, позаяк їхнє начальство про них не подбало, а хлопців шкода. З іншого – розгони і штурми, добивання беззахисних і проламування їм черепів, застосування газів та інших "технічних засобів" (начальство не забариться тут-таки роздати найстараннішим відзнаки й нагороди).

З одного боку – прикривають військових грудьми від провокаторів. З іншого – наносять невидимі для відеокамер удари ногами з-під щитів.

З одного боку – тисячі ліхтариків під нічним небом і певність у тому, що "нас побачать із Космосу". З іншого – підкрадання в темряві, "прослушки-наружки" і провокації.

З одного боку – тисячу разів повторена мантра про "Схід і Захід разом". З іншого – зірвані й розтоптані синьо-жовті стрічки і заклик "вернуть галицаев Польше".

З одного боку – грошові пожертви, волонтерство медиків, підтримка харчами, одягом, житлом, теплом і чаєм. З іншого – нічого, крім упевненості, що всіх продано й куплено (тільки перших "своїми", а других піндосами).

Це що – зіткнення різних цивілізацій, протистояння світів, віддалених один від одного у Всесвіті на мільйони світлових років?

Ні, це ми всередині своєї країни – сучасники і, даруйте на слові, співвітчизники. Ми живемо в один час, і нам це не приснилося.

Залишається відкритим питання, чому ті, котрі "з одного боку", – ідейні, розумні, прекрасно поінформовані, сповнені правильних поглядів і рішень, європейці з великої літери, ніяк не прорвуть блокаду й не поведуть на свій бік отих, котрі "з іншого"?

Адже саме в перших головна й вирішальна перевага – свідомість.

Адже серед них найкращі люди цього суспільства, справжні герої нашого часу. Адже другі тільки й можуть, що тролити, мавпувати, тобто, м´якше кажучи, криво і невдало наслідувати – у них же й назви своєї для власного проекту немає, а поняття "Анти-Майдан" є ледь не вершиною їхніх придумок.

Хоча, знову ж таки, звідки візьметься назва для проекту, якщо і проекту не існує? Весь проект – лягти під Росію, він і зусиль ніяких не коштує, дуже зручний проект падіння на дно.

"Знаєте, – казав учора ввечері харківський таксист дядя Юра, – нічого в них там на майданах не вийде. Основна маса розповзеться, а призвідників по одному пересадять". Він говорив російською, тому слово "призвідників" звучало ще грізніше – "зачинщиков".

З усього випливало, що до цих дуже ймовірних процесів особисто він поставиться коли не з цілковитим схваленням, то з розумінням. Призвідники і справді повинні сидіти – якщо влада себе поважає.

Але моєму другові кортіло з´ясувати його власну, таксиста Юри, позицію, й він не відставав із запитаннями: "То що, так і будемо жити далі? Ніби нічого й не трапилося?" Таксист відповідав, що нічого й не могло трапитися, бо "90 відсоткам людей треба для початку поміняти мізки". Добре, що всього тільки 90, подумалося мені. Добре, що я не спитав, чи й він сам також входить у ті 90.

Зате друг наполягав, переходячи межі увічливості: "А от ви особисто, ви?". "А я, – сказав таксист, – думаю так, що от я зараз довезу вас і здам зміну. А вдома мене чекає добре охолоджена "Зеленая марка" і сєльодочка".

Який молодець, подумав я й побажав йому, висідаючи з машини, смачного. Який досконалий, хрестоматійно-класичний тип! Типовий представник, можна сказати. У чистому, без сторонніх домішок, ніби та ж "Зеленая марка", вигляді.

Й от тобі нарешті чітке завдання на найближчі часи, наша революціє: пробиватися до цих мізків, штурмувати цю душевну глушину. Ми не знаємо Господнього плану, якщо такий взагалі існує.

Нам залишається накреслювати власний і сподіватися, що розум та позитивна дія все ще зберігають шанси бути гідно оціненими ще в цьому, а не якомусь потойбічному світі.