У своїх листах співчуття і підтримки західні друзі чомусь одностайно зосереджуються на кліматичному факторі: "Ми захоплюємося тим, як українці відстоюють європейські цінності, не зважаючи на люті холоди й навіть морози". Іноді здається, що навіть інформація про викрадання і катування людей або про застосування представниками влади заборонених у всіх конвенціях цивілізованого світу "спецзасобів" не вражає їх так глибоко, як той елементарний факт, що українці залишаються на Майдані і при мінус двадцяти. І не просто залишаються, а взагалі й не думають нікуди з нього йти.

Тоді до мене доходить, що це їхнє, західних друзів, колективне підсвідоме. Ця країна, розташована десь на зимовому приполярному Сході, частина вічно засніженої Росії. Успадковані від прапрапрадіда, наполеонівського солдата, інстинкти самозігрівання. Дбайливо передані нащадкам гени дідуся, офіцера вермахту. Ну й тому подібні атавізми (чи рудименти?) воєнних і мирних колонізаційних кампаній. Україна – це там, де нестерпно холодно.

У своїх відповідях я намагаюсь їх заспокоїти: "Зима – не найгірше, що може з нами трапитися. Зрештою, ми все-таки українці, а не бразильці. Вороги можуть навіть донага роздягнути нашого героя й вигнати його на сніг – він усе одно виглядатиме героєм, стрункий і підтягнутий, а вони – вгодованими товстозадими інопланетянами, які вміють убивати лише беззбройних".

Українці Майдану (не одного вже тепер, а всіх майданів країни) насправді гріються зсередини. Їх підтримує особлива й безвідмовна суміш любові й ненависті. Я не знаю, як пояснити це західним друзям. Якби то була не суміш, а тільки любов, то без проблем, політична коректність Заходу любов поки що дозволяє. Але ненависть? Вона заборонена. Позитивні герої не сміють ненавидіти. Інакше вони вмить із позитивних героїв перетворяться на "правих екстремістів". Саме на екстремістів і саме на правих, уявляєте цей жах?

У нашому місті "правим екстремістам" переважно по 14 – 15 років. Одні з них вирішили чимось допомогти загальній справі визволення країни від режиму. Тож обписали стіни кількох будинків кривими школярськими літерами "Україна вставай" та "Бандюкович іди на х…". Діти є діти, вони теж воюють за вільну Україну й роблять це як можуть. Зрештою, хто посміє заперечити правильність їхніх гасел? Я, наприклад, цілком і повністю їх поділяю. І щодо України, і щодо Бандюковича.

Але от як було би прекрасно все-таки жити в країні, де в такий і справді важкий для всіх час міліція б отих школярів просто насварила по-батьківськи і відпустила. Бо це ж не хуліганство, це їхнє намагання якось допомогти! Вони ж іще не дорослі чоловіки, які можуть вийти на барикади по-справжньому. І їх треба всіма силами тримати вдома, щоб не чкурнули до Києва, тому карати за такі написи й робити з них хуліганів не можна – це  їхня посильна допомога своїй країні, своїм батькам і рідним та й своєму і нашому майбутньому. Але дорослі цих речей, як завжди, не розуміють, тому й ламають психіку таким небайдужим дітям.

Тож міліція кількох із них пов´язала й тепер шиє їм хуліганство. А як ввійде у смак у своєму безголовому прислужуванні теперішній вже напівмертвій владі, то й політику пришиє. Добре, що скасували "закони 16 січня", бо вже точно пришила б. Хоч ніхто тепер  достеменно й не знає, що з тих законів скасовано, а що залишилося. Там же відразу й купу нових понаприймали. Може, якраз усе найгірше й залишилося – святого діла боротьби з фашизмом заради. Останніми днями часто цитують Черчілля, який начебто так колись і сказав, що в майбутньому теж будуть фашисти, але вони назвуть себе антифашистами. От і збулося, принаймні на території нашої окремо взятої країни.

"Durchhalten!" – одноголосно пишуть у листах німецькомовні друзі. Це можна перекласти так, що вони з усіх сил бажають нам витримати і протриматися. Їх жахають наші морози. За такої погоди, вважають вони, найкраще припинити "насильство з обох сторін" і розійтися по домівках, мирно готуючись до виборів відомого їм Кличка. І все буде добре.

Я шлю їм у відповідь відео, на яких багато вогню. Горять шини на Грушевського, дрова біля наметів, автівки активістів і випадкових львів´ян, горять парткоми регіоналів, крамниці й офіси. Нам є біля чого погрітися, не хвилюйтеся ви так, дорогі друзі.

От і морози потроху відступають. Ще не вмерла Україна.