Re: цензії
- 12.06.2026|Дана Пінчевська, мистецтвознавецьПутівник мистецькими жанрами: «Живопис...» Катерини Липи
- 10.06.2026|Ігор ЗіньчукЯк знайти шлях до успіху компанії?
- 05.06.2026|Ганна Клименко-СиньоокПеретин - Перехід - Присутність: Містичні лабіринти прозопису Алли Рогашко
- 04.06.2026|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Карпатського національного університету імені Василя Стефаника«Українська ластівка» в культурно-історичному вимірі та міждисциплінарній інтерпретації Лідії Ковалець
- 31.05.2026|Надія ПознякВивільнення пам´яті
- 31.05.2026|Ігор ЧорнийКоли жінці нудно
- 30.05.2026|Віктор Палинський«Війна у лісовій пісні»
- 30.05.2026|Ігор ЗіньчукНова книга поезій Ліни Костенко «Вітер з Марса» – застереження для людства
- 29.05.2026|Василь КузанБезгрішні тексти
- 25.05.2026|Дана ПінчевськаАнімізм як форма поезії, або Дещо про практичні дослідження магії
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Кіплінґ про героїв
Багато років до початку Першої світової Кіплінґ попереджав, що британська армія не готова до війни.
За заклики озброюватися та укріплюватися, не вірити підступам ворога, він отримав репутацію провокатора. Втім, якби його слова були почуті, то якщо не широкомасштабного конфлікту, то, принаймні, багатьох жертв можна було б уникнути: «Наша мудрість хвалена їх звела до могили».
Трохи більш як за рік від початку Першої світової війни загинув Джон Кіплінґ, єдиний син письменника. Юнак, як і багато тодішньої молоді, палав бажанням піти на фронт – боронити свою землю, а оскільки слабкий зір не дозволяв йому отримати чин, то ладен був служити рядовим. Тоді його батько, Ред’ярд Кіплінґ, домовився зі своїм другом лордом Робертсом про офіцерський чин для Джона. Це зберегло хлопцю життя ще на рік, поки він вчився. У день, коли йому виповнилося вісімнадцять, Джон поїхав до Франції. А за кілька тижнів він зник безвісти – у Лооській битві, своїй найпершій.
До останніх днів Кіплінґ працював у Комісії військових поховань, але так і не дізнався, де похований його син. Імовірно, понівечене тіло Джона Кіплінґа лежить у одній із численних братських могил Першої світової…
Можливо, саме тому вірші про війну, які писав Кіплінґ, так несхожі на звичні панегірики або плачі за мертвими. Один із найсильніших таких віршів – «Діти». Довжелезні ритмічні і дещо пафосні рядки, які насправді вміщують біль, розпуку і надмірний натуралізм огидної війни.
Діти
(1914-1917)
Глянь, то все наші діти, за край цей полеглі: кохані та милі,
Лиш в родинних альбомах зостались скарби їхніх юних усмішок.
Богом ціну призначено нам, тільки нам, і нікому пізніше,
Бо нікому крім нас Він не дав на те права ні сили.
Хто нам зможе дітей повернути?
Коли лютий напасник відкрився страшної хвилини,
І постав проти людства - вони встали тіл своїх валом
Під ту крицю, яку вороги проти нас готували.
Діти стали стіною для нас, доки зводились стіни.
Відкупили нас кров’ю вони, не сказавши на докір ні слова,
За той час, доки ми ще вагались, мовляв – це не станеться знову.
Вони вірили нам і загибли тому. Наша мудрість хвалена
Їх звела до могили, живими у пастку вогненну,
Таких спраглих, веселих, що мріяли славу здобути…
Від початку часів ця планета не знала такої покути.
Ця агонія довга жорстоко крутила в собі та пекла їх,
Діти – зранені, зболені, змучені боєм – валилися долі,
Та вставали, підводились, линули вгору, боролись за волю,
Не свою. Дивом Смерть дивувалась і врешті взяла їх.
Від колиски плекали тіла їхні справні та сильні,
Понівечені залпом тепер – зпозахмарним, підступним, прицільним…
На дротах коливаються шротом на клапті подерті …
Обгорілі чи газом побілені кольором смерті…
Та із вирви до вирви розкидані вибухів хвилями…
То усе є ціна – та, яку за спасіння сплатили ми.
Хто нам зможе дітей повернути?
Володимир Чернишенко
Коментарі
Останні події
- 11.06.2026|14:37«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
- 31.05.2026|06:35Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
- 31.05.2026|06:21Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
- 30.05.2026|15:00Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
- 29.05.2026|07:54Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
- 29.05.2026|07:50«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
- 25.05.2026|17:00Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
- 23.05.2026|04:17Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
- 23.05.2026|04:11Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті
- 21.05.2026|13:07В Ужгороді оголосили короткий список VIІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
