– Хотілося би, щоб люди знали більше про нашу історію, про голод, про повстанців. Запитував у своїх знайомих, що думають про роман. Один мені сам подзвонив і каже: знаєш, я читаю вголос, а жінка плаче!"

У четвер 13 березня, в конференц-залі місцевої газети у Рівному Василь Басараба презентував видання свого першого роману у прозі "Страшний Суд", який став дипломантом "Коронації слова-2013". У романі – два періоди: голод 1933-го і трагедії сорокових на заході України. За сюжетом, головні герої Богдан і Ольга вирішують одружитися, але під час знайомства з родичами дізнаються страшну таємницю – дід Олі у роки Другої світової війни по-звірячому закатував батьків мами Богдана. Спогади і сьогодення переплітаються в одне.

"Є у книзі такий момент, коли дядько Савка говорить ще малому герою Паші, який потім стане "вовкулакою" Мойсеєнковим - "Твоя душа упала в п´яти, а вовча душа влізла тобі в груди". Я вірю, що кожен має зробити у житті власний вибір - залишатися людиною у складній ситуації чи зректися моральних принципів. А злочин, вчинений раз у житті, обов´язково буде покараний. Судний день настане і через багато літ, - розповідає про книгу Василь Наумович. - Головні герої не мають реальних прототипів, але чимало деталей я запозичив від людей, яких знав. Історію задумав ще давно, але сам роман писав на аркушах від руки 2 роки".

На презентацію прийшло чимало давніх друзів поета. Кажуть, книга їх здивувала, але сподобалася. Просять Василя Басарабу підписати примірник на згадку і запитують, чи буде продовження історії.

"Я читав про голод і дивувався: як так можна було написати? Які симпатичні Роман, Льоник, Орися, Іван Йосипович. Вихоплений із життя образ Жорика, що йому дротами зв´язували розламану щелепу…І зграя чужинців: Матюшкін, Агапов, Марасанов, міліціонер Асмолов та місцевий холуй Гунько, - підіймається з крісла рецензент Степан Бабій. - Є у романі і кумедні моменти, які змушують сміятися до сліз. Наприклад, коли п´яному начальнику КДБ на гулянці раптом захотілося почути живої пісні. За його наказом привезли духовий оркестр, який цілу ніч грав у лісі. А цю музику було чутно на три села навколо і люди не знали, що то таке в лісі робиться – весілля чи що? Або ще, як намагалися десь притулити портрет Сталіна на столі і врешті придушили його графіном. Читати цей роман однозначно треба, і особливо – на сході і півдні України".

"Я знаю Василя більше 20 років. Ми довго працювали з ним в одному кабінеті – це хронічно порядна людина. Він навіть не знає, що таке заздрість. Але цим романом він і мене дуже вразив, - каже головний редактор однієї з газет Людмила Мошняга. - Тут ви не знайдете жодного матюка чи кривавого опису катувань. Я не є сентиментальною і над книгами рідко плачу, але у цій є щось таке, що зачіпає. Ота сцена, де голодний герой приходить додому, а мати вбрала двох мертвих дітей у їхні святкові вишиванки… Василю, ти, мабуть, не дарма народився в один день з Ліною Костенко!".

"Навряд чи Ліна Василівна про це знає, і слава Богу, - сміється письменник. - Я навіть не очікував, що мій рукопис на "Коронації слова" відзначать з-понад 6 тисяч інших претендентів. Копаюся собі на дачі влітку, аж тут дзвінок з Києва – кажуть, щоб за кілька днів приїжджав на церемонію нагородження. Після цього мій роман надрукувало за свій кошт відоме видавництво у Харкові".

Для декого з героїв у романі все закінчується трагедією - Страшним судом через багато років, для інших - щастям. Писати продовження роману автор поки не планує.

Олена ВЛАСОВА