«Ілюстрована енциклопедія вірменської культури в Україні» кандидата філософських наук Ірини Гаюк зі Львова нинішнього року рішенням переважної більшості голосів членів Шевченківського комітету була відзначена найвищою державною нагородою у сфері культури. Книга написана на матеріалі державних музеїв та заповідників різних міст України, де існували вірменські громади. Авторський текст супроводжують 593 ілюстрації — фотографії експонатів із музеїв Києва, Кам’янець-Подільського, Львова, Сімферополя, Феодосії та інших міст. Енциклопедія нараховує 992 сторінки! В книзі Ірина Гаюк висвітлює загальний розвиток вірменської культури в Україні та головні досягнення цього етносу в сфері дипломатії, торгівлі, зброярства, шовкоткацтва, килимарства та гаптування, ювелірної справи, образотворчого мистецтва тощо, а також вірмено-українські театральні та літературні зв’язки. Спілкування з Іриною Гаюк відбулося ніби у міжчассі, коли корумпована влада Віктора Януковича впала, а півострів Крим був підступно анексований російськими військами. Практично всі суб’єкти міжнародного права світу визнали незаконність відторгнення автономії від України, крім кількох країн. Серед них, на жаль, була і Вірменія. Мабуть, контроль над Нагірним Карабахом і військова підтримка Росії для нинішнього уряду Республіки Вірменія стали пріоритетними. Втім, негідна поведінка політиків дуже часто компенсується героїчними вчинками їхніх співвітчизників. Символічно, що за свободу і незалежність України віддав життя Сергій Нігоян — український громадянин із вірменським корінням.

— Пані Ірино, як ви можете прокоментувати визнання керівництвом Республіки Вірменія результатів незаконного референдуму у Криму?

— На жаль, такий крок влади Вірменії може негативно вплинути зокрема і на культурно-мистецькі відносини двох країн. Однак, прогнозувати ступінь і масштаби погіршення я не можу, оскільки це залежить як від кроків українського уряду, так і від подальших дій вірменської влади. Хоча, в будь-якому випадку, слід пам’ятати, що, по-перше це позиція уряду Республіки Вірменія, а не інтелігенції та народу, по-друге, Вірменія зараз знаходиться в не менш складній ситуації, ніж Україна, в тому числі, й тому, що анексія Криму знову актуалізувала питання Нагірного Карабаху.

— Чому своє дослідження ви присвятили саме культурі вірменів?

— Вірмени тисячоліттями жили на українських теренах, і це були не поодинокі поселенці, а чисельні колонії. Вони були помітними у всіх сферах суспільного життя, водночас їхня присутність ніколи не провокувала конфліктів з українцями. Це східна культура, яка дивовижно укорінилася на нашому ґрунті і дала нові барви для української культури. Написання текстової частини енциклопедії та каталогу українською мовою зайняло 3,5 роки, а наступні 3,5 роки здійснювалися переклад російською та англійською мовами, підготовка ілюстрацій та підписів до них, робота з редакторами, фотографами, макетувальниками та дизайнерами.

— Про які особливі досягнення вірмен у сферах культури та науки можемо говорити?

— Вірменам дійсно є чим пишатися. Приміром, в Україні вірменин Теодор Торосович першим дослідив і опублікував результати вивчення лікувальних властивостей мінеральних вод Немирова, Шкло і Трускавця (на честь чого йому встановлено навіть пам’ятник у місті). Ігнаці Лукашевич знайшов метод отримання керосину (гасу) і створив у Львові першу в світі гасову лампу. На думку відомого сучасного німецького вченого Ганцхорна Фолькмара, східно-християнський килим — це насамперед вірменський продукт, тобто, до Х ст. його виготовляли винятково вірмени.

— В енциклопедії зазначено перелік понад сорока музеїв, у фондах яких зберігаються зразки матеріальної культури вірмен...

— Я справді дослідила фонди 44 музеїв, розташованих у різних регіонах України. Робота майже всюди починалася з твердження (інколи, доволі категоричного) працівників, що у них нічого чи майже нічого, пов’язаного з вірменами, немає. Чому це так? Тому що для ідентифікації пам’яток вірменської історії та культури треба добре знати історію саме українських вірмен. Насамперед, я працювала з обліковою документацією (книгами або картками). Для атрибуції предметів мені треба було визначити критерії, за якими ті чи інші експонати можна було ідентифікувати як вірменські. Це — прізвища місцевих вірмен, рід занять, місця поселень тощо. Наприклад, в фондах Кам’янець-Подільського заповідника зберігаються портрети Валеріана Мелконовича, Миколая Богдановича, Андрія Богдановича, Миколая Чайковського. Я знаю, що це вірмени, оскільки є описи візитацій вірменського собору св. Миколая, де описані їхні поховання, є документи у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника щодо цих людей і т.ін. Щодо розшифрування вірменських написів на різних предметах, то у мене просто недостатньо для цього знань, крім того, потрібно добре знати давньовірменську мову (грабар). Тому я просто копіювала або фотографувала такі написи, а потім зверталася до фахівців.

— Чи можна стверджувати, що Крим і Західна Україна сьогодні найбільше зберегли присутність вірменської культури?

— Безумовно! Причому, можна говорити про чітку, так би мовити «проявлену присутність» — ті ж самі пам’ятки сакральної архітектури вірмен, однак прихована присутність — вплив вірменської культури на українську ікону, на ткацтво та килимарство, на певні побутові традиції — також має місце, однак вона майже не вивчена. Одним із древніх промислів вірмен було розведення коней. Цікаво, що в Україні до наших днів збереглась порода коней, вирощена вірменами. Це — так звана гуцульська порода. До речі,  на теренах України завжди існувала певна конкуренція між вірменами і євреями. Адже саме ці два етноси за останні десять віків дуже добре опанували мистецтво торгівлі. Прослідковується закономірність: якщо в місті переважають вірмени, то євреїв там мало, і навпаки.

— Чи можете ви назвати основні причини, які зумовили масове винищення вірмен у Туреччині на початку ХХ століття?

— Коли держава стає слабкішою, вона стає і жорстокішою по відношенню до тих, хто може загрожувати її цілісності. Вона перестає бути толерантною до інших мов, релігій, народів. Професор Ярослав Дашкевич написав з цього приводу статтю, назва якої відповідає на це питання «Геноцид як метод імперської політики». Народ, який тисячоліттями проживав на цих землях, якого тут була більшість, який хотів мати власну автономію, — а історичне право у нього на це було — такий народ заважав реалізації імперських амбіцій правлячої еліти. Тому вірмен, як і греків, треба було знищити. Султан Абдул-Хамід сформулював це виключно коротко і цинічно: «...немає вірмен, немає вірменського питання».

— Під час обговорення «Ілюстрованої енциклопедії вірменської культури України» членами Шевченківського комітету висловлювалася критика на вашу адресу. Дехто з них казав про те, що книжка написана трьома мовами: українською, російською й англійською, а про вірменську автор чомусь забула.

— Тема книги — вірменська культура в Україні. Тому перша мова — українська. Окрім цього, для українських вірмен (як, втім, і для вірмен інших країн) дуже швидко рідною ставала мова країни, яка надала їм притулок. Безумовно, більшість із них знали вірменську мову, однак, в основному, вони спілкувалися місцевими мовами — це перше. Друге: ми живемо ще в пострадянському просторі, де всі колишні республіки, включно з Вірменією, розуміють російську мову. Тому для того, щоб книга дійшла до читачів Вірменії, Росії, Білорусі, країн Прибалтики тощо зроблено переклад російською. І зрештою, для близького і далекого зарубіжжя, де переважна більшість володіє англійською мовою, зроблено переклад англійською. Наукової цінності книги це жодним чином не знизило. Це питання економічної та наукової доцільності й здорового глузду — варіант саме з цими трьома мовами зробив це видання максимально доступним для науковців і зацікавлених людей у всьому світі, включно з вірменами самої Республіки Вірменія та діаспори.

— 9 березня всі ми відсвяткували двохсотий день народження Кобзаря. Хотів би вас спитати про портретиста Яна Рустема — вірменина за походженням. В енциклопедії ви побіжно згадуєте, що він також зіграв важливу роль у становленні Тараса Шевченка як художника.

— Відомо, що Ян Рустем народився 1762 року у Туреччині, закінчив життя у Литві, похований поблизу Вільнюса. З самого дитинства, як, до речі, і Тарас Шевченко, мав нахил до малювання. Здібного хлопчика помітив польський меценат Адам Чарторийський, який вивіз хлопця до Польщі, де той отримав чудову освіту, навчаючись спочатку у Варшаві у Жана-Пьєра Норблєна, а згодом — у Німеччині у Марчелло Баччареллі. Уславився як портретист, писав побутові та історичні сцени, викладав в університеті у Вільно. Коли Павло Енгельгардт привіз із собою  до Вільно Тараса Шевченка, і відбулась його зустріч з Яном Рустемом, який для обдарованого хлопця-кріпака з України дав шість уроків малювання. Кому  з читачів цікаво, в енциклопедії представлено репродукції кількох ескізів гральних карт, намальованих Яном Рустемом пером і тушшю на початку ХІХ ст., живописні портрети львівської вірменки та вітчима Юліуша Словацького (вірменина по матері). Є тут і його літографічний портрет, виконаний невідомим художником.

Тарас ГОЛОВКО