Re: цензії
- 08.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськСвітлойменність
- 05.11.2025|Віктор ВербичКоли життя і як пейзаж, і як смерть
- 04.11.2025|Дана ПінчевськаГаличани та духи мертвих: історія одного порозуміння
- 04.11.2025|Надія Гаврилюк“Перетворює затамування на захват”: поезія Богуслава Поляка
- 03.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськІспит на справжність
- 02.11.2025|Богдан СмолякЗахисник Істин
- 31.10.2025|Володимир Краснодемський, журналіст, Лозанна, ШвейцаріяЯк змосковлювали ментальність українців
- 30.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХудожній простір поезії Мирослава Аронця
- 27.10.2025|Ігор ЧорнийПекло в раю
- 20.10.2025|Оксана Акіменко. ПроКниги. Що почитати?Котел, в якому вариться зілля
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Недоімперія зла
Держдумівські гопники не тільки блефують. У них для ПАРЄ справді є певний до пори приховуваний козир – людські життя.
Днями Росію можуть покарати в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Зрозуміло за що – за безсоромно бандитський напад на Україну. Нам, українцям, реакції західної спільноти здаються, звичайно, дещо млявими. Ми очікували і продовжуємо очікувати більшого. Але, застосовані на повну потужність і в усій сукупності та різноманітності, каральні заходи Заходу (даруйте мимовільну гру слів) неодмінно спрацюють. Це не справа одного дня і головне, що процеси запущено. У грудні 1979 року СРСР вторгся в Афганістан, а в грудні 1991-го вже перестав існувати. Між цими двома фактами зв´язок, мов кишка – найпряміший: другий неминуче виліз із першого. А те, що у проміжку між ними збігло "цілих" дванадцять років, – з перспективи історії нікчемно короткий період. Можна сказати, що крах СРСР був блискавичним ефектом афганської авантюри. До того ж на сьогодні з причин суто технологічних хід історії прискорився в рази. Те, на що у другій половині ХХ сторіччя пішло цілих дванадцять, нині може здійснитися й років за три – чотири.
Так от, найближчим часом ПАРЄ збирається чи то призупинити членство Росії, чи то – м´якший варіант, але підступніший – позбавити російську делегацію права голосу. В будь-якому разі це буде ще один з незліченних кроків, сума яких покликана створити агресорові нестерпні труднощі в усіх сферах і на всіх напрямках його безцеремонного існування.
Чим відповідає агресор? У нього нині запаморочення від успіхів і його відповідь, як і слід очікувати, по-пацанському жорстка. ПАРЄ збирається їх виключати? Тим гірше для ПАРЄ. У такому випадку слід зіграти на випередження і вийти з неї самим та з власної волі, щоб, як стверджує певний держдумівець, "нашим супротивникам не було за що голосувати". Інший же доповнює цю асиметричну ідею констатацією того, що часи змінилися. Це в далекі і кляті 90-ті Росію, мовляв, цікавила всіляка там євроінтеграція. Сьогодні ж Росія так помогутнішала, що стала "самостійним центром світового розвитку" і чхати хотіла на якусь там співпрацю з європейськими структурами.
Усе це, звичайно, передусім гопницьке блефування. Залежність росіян від Європи та відповідно її структур є насправді значно вищою, ніж вони демонструють своєю щохвилинною готовністю палити мости. От уже й Кісєльов, Дмітрій, обурено завив про розправу над свободою слова в його окремо взятій особі. А ще ж недавно прогулювався вільним Амстердамом, з усіх сил долаючи внутрішню огиду до всього цього "призахідного тління" з його повіями й ґеями. Й от раптово така неприємність, що ніякого Амстердама вже може більше й не бути. Принаймні для окремо взятого Дмітрія Кісєльова. Й не тільки Амстердама, а й Парижа, Нью-Йорка, Барселони чи Монте-Карло також. Неприємність із тих, які пережити, звісно, можна, але надолужити вже нічим не вдасться: Європа, яку вони втратили.
Тому держдумівські гопники не тільки блефують. У них для ПАРЄ справді є певний до пори приховуваний козир – людські життя. Йдеться про мораторій на смертну кару, на який Росія свого часу погодилася піти задля отримання членства в ПАРЄ. Тепер можна і про заручників нагадати: забираєте в нас членство – скасовуємо мораторій, починаємо з новою силою розстрілювати, вішати, четвертувати, колесувати чи як там уже собі забажаємо. І це вже не блеф, а цілком свідомий, не без присмаку садистської насолоди, реальний тиск на один з найболючіших європейських мозолів. Уявити собі лише всі оті тисячі або й десятки тисяч російських в´язнів, які отримавши свого часу "вишку" в найгуманніших на світі судах, опинилися до кінця днів своїх підвішеними до мораторію! Уявити собі, як цей мораторій нині скасовується, а смертні вироки – тисячі, коли не десятки тисяч – починають знову виконуватися! Росіянам хіба вперше жертвувати своїми людьми – засудженими й незасудженими, зеками й солдатами, дітьми й жінками?
Тут не в одного європейського парламентаря здадуть нерви. Ще б пак – на кону чи не найбільша з європейських цінностей: недоторканність людського життя через абсолютну відмову від смертної кари. На всьому євроазійському просторі (Європа плюс країни колишнього СРСР), від Атлантичного океану й до Тихого, дотепер залишався єдиний малесенький клаптик Білорусі, де смертну кару продовжували виконувати. З додаванням до нього Росії це вже буде не клаптик, а суттєво й потворно більша частина континенту, катастрофа ідеї. Тож уявивши собі цю "оновлену географію", європейці в ПАРЄ, напевно, жахнуться. Можливо, будуть ще й упрохувати Росію, щоб нікуди з ПАРЄ не виходила, щоб не грюкала дверима й не ображалася. Все ще можна залагодити.
Терориста все ще намагаються вмовляти і переконувати. У тому, що він кожної миті готовий полоснути ножем горлянку загарбаної жертви, сумніватися не доводиться. Він так робив уже не раз.
Коментарі
Останні події
- 08.11.2025|16:51«Поети творять націю»: У Львові стартував II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 05.11.2025|18:42«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
- 04.11.2025|10:54Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
- 03.11.2025|18:29Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики
- 03.11.2025|10:42"Старий Лев" запрошує на майстер-клас з наукових експериментів за книгою "Енергія. Наука довкола нас"
- 03.11.2025|10:28Юлія Чернінька презентує «Бестселер у борг» в Івано-Франківську
- 02.11.2025|09:55У Львові вийшов 7-й том Антології патріотичної поезії «ВИБУХОВІ СЛОВА»
- 30.10.2025|12:41Юний феномен: 12-річний Ілля Отрошенко із Сум став наймолодшим автором трилогії в Україні
- 30.10.2025|12:32Фантастичні результати «єКниги»: 359 тисяч проданих книг та 200 тисяч молодих читачів за три квартали 2025 року
- 30.10.2025|12:18Новий кліп Павла Табакова «Вона не знає молитви» — вражаюча історія кохання, натхненна поезією Мар´яни Савки
