Не можна забувати про жоден із його подвигів. Не можна погоджуватись із брехнею. Не можна вибачати злочинів.

Кернес завжди був амбівалентним у своїх заявах та діях, поєднуючи холодну логіку та прагматику з гарячою алогічністю. В його вчинках продуманість і виваженість щоразу межували з незбагненною химерністю та недоцільністю. Можливо, хтось чекав на зміни в його поведінці після здійсненого нападу, подальшого порятунку, реабілітації та повернення, можливо, хтось сподівався, що подібні речі просто змушують людину замислитись і переглянути власну систему цінностей. Втім, цілком даремно – є речі, які з нашої підсвідомості не годен вибити жоден снайпер. Мабуть, це свідчить про твердість характеру й цільність натури. Мабуть. Хоча про неподоланні комплекси та фобії це свідчить не меншою мірою.

Переконатись у чому можна було дослівно під час урочистої зустрічі харківського міського голови на рідній землі. Друзі й близькі, підлеглі, прихильники й просто "небайдужі" - очевидно, картинка з харківського аеропорту мала демонструвати незмінно високий рівень підтримки, загалом – незмінність як таку. Цілком зрозуміло, для чого він це зробив – на всі закиди та претензії, на всі вимоги та звинувачення завжди можна показати натовп вірних прихильників, більшість із яких, певен, справді переконані в незамінності "сонцеликого".

Крок, безперечно, популістський і через це максимально ефективний – нагнати бюджетників, мобілізувати партактив, розставити акценти, зупинити вагання: ніхто не повинен мати сумнівів, що до міста повернувся господар, ніхто не повинен мати ілюзій щодо методів виявлення та демонстрації народної любові. Найкращий мер найкращого міста має всенародну підтримку – кілька тисяч вдячного народонаселення з заготовленими плакатами є яскравим цьому підтвердженням.

Коли він обурюється на закиди з приводу застосування адмінресурсу, можу припустити, робить це цілком щиро. Можу припустити, що в його уяві, в його свідомості все виглядає логічно й гармонійно – так, це бюджетники, так, вони серед робочого дня приїхали спеціально наданим для цього транспортом, аби привітати свого улюбленця, так, їх, можливо, про це попросили. Але приїхали вони все одно добровільно! І люблять вони його по-справжньому! Ось саме тут десь, як на мене, й починається загальна химерність та недоцільність. Для чого він зганяє ці натовпи? Зрозуміло ж, як усе це виглядає збоку. Попри всю показову впевненість і гру м´язами – для чого він нині застосовує улюблені методи використання адмінресурсу?

Для чого йому тепер, за непевної політичної ситуації, знову вдаватись до старого-доброго виганяння на вулиці людей? Він же підставляється, хіба ні? Безперечно, підставляється. Безперечно, чітко й прозоро натякає, що для нього нічого не змінилось, що все буде як раніше – і методи, і риторика, і цілі. А все одно – не може зупинитись, не може відмовити собі в невеличких радощах, в маленьких слабкостях. Показна прихильність, нещира радість, штучна ейфорія, ненав´язливе шарлатанство. І за всім цим, як результат – відчуття влади, відчуття власної значущості, відчуття сили.

Він же розуміє, що їх сюди зігнали, а все одно щиро тішиться з оплесків та слів подяки. І квіти приймає з жіночих рук щиро. І про ворогів своїх говорить щиро. Він загалом виглядає щиро та органічно. Він органічний у своєму хамському ставленні до друзів та підлеглих (як він натурально викликав лікаря, аби той трішки розповів про лікування! І як органічно лікар проковтнув панський наказ взяти слово!). Він не змінився і не зміниться, гадаю, всі це розуміли й на жодні несподіванки не очікували.

Інша річ – а на що, власне, нам усім тепер очікувати? Чого від нього чекати? І чого, цікаво, чекає від нього центральна влада? Лояльності? Конструктивної співпраці? Роботи на загальне благо?

Надмірна довірливість та легковажність є куди небезпечнішими та шкідливішими за тверду недовіру та довгу пам´ять. І в ставленні до нього потрібно керуватись саме недовірою, постійно звертаючись до пам´яті. Не можна довіряти жодному його слову. Не можна забувати про жоден із його подвигів. Не можна погоджуватись із брехнею. Не можна вибачати злочинів.

З іншого боку – він і сам не дасть про себе забути.