Зазвичай на відпочинок я їду в серпні, але цього року душа не витримала – поїхав у червні. Надто багато було переживань, тривог і вибухів емоцій за цей рік. Хотілося бодай на два тижні опинитися поза телевізором та інтернетом.

Літак у Барселону вилітав із Києва. Знічев´я я швендяв аеропортом "Бориспіль" і набирався вражень. Перше, що вразило – високі ціни. Така підозра, що тут намагаються заробити вже і негайно, а завтрашній день не цікавить нікого. Не дивно, що багато пасажирів замість того, щоб придбати їжу в аеропорту, жвакуляють канапки і запивають напоями, прихопленими з собою. Такої особливості я чомусь не помітив за кордоном.

Звичайно, і в аеропортах Європи та Америки ціни загалом вищі, ніж деінде. Але якщо хочеться пообідати чи лише перекусити, то проблем нема, бо дорогі заклади розташовується по-сусідству з дешевими. Принаймні я в аеропортах США міг завше пообідати і пиво випити за помірну ціну. Чи то в китайському, чи то в мексиканському ресторанчику.

У "Борисполі" – вибору нема. Там усе дорого. Для порівняння - в аеропорту в кіоску півлітрова пляшка води коштує 23 гривні. І стільки ж в іспанському ресторані.

Окрема "пісня" дьюті-фрі. Якщо поцікавитися, що воно за диво, оте duty-free, то визначення чітке і недвозначне: "місце безмитної роздрібної торгівлі". Іншими словами – тут усе має бути дешевшим, ніж деінде. Так?

А от і ні. Це у цілому світі так, а у нас не так. В "бориспільських" безмитних крамничках ціни чомусь вищі. Я не знаю, як там щодо віскі, але бляшанка львівського пива коштує 2 євро, а двістіграмова бляшанка солоного арахісу – 4 євро.

Як на мене, то це щось ненормальне.

Та перейдемо безпосередньо до Іспанії. Останнім часом ми всі радісно поширювали міфи про вороже ставлення до російських окупантів за кордоном. То у якомусь швейцарському банку їх не хочуть бачити, то хтось навіть був очевидцем, як російських туристів вигнали з іспанського бару і т. 

То от мушу вас запевнити, що це такі самі фейки, як і те, що під час революції на Майдан ось-ось мали примчати канадські українці і європейські ультраси. На іспанських курортах з російською мовою проблем нема – тут у більшості готелів і на рецепції, і в ресторані розмовляють російською. В Барселоні нею можна порозумітися в крамницях, які торгують сувенірами, ювелірними виробами і одягом.

Жодного разу ніхто з іспанців не уточнював у мене, звідки я. Бізнес є бізнес, і усім там начхати, кого вони обслуговують: окупанта чи жертву окупації.

З польською мовою теж жодних проблем – поляків приїжджає до Іспанії дуже багато. Та це й не дивно, бо з Польщі ще й летіти дешевше, ніж з Києва.

І тут ми підступаємо до ще однієї української проблеми. Будь-яка європейська нація може розраховувати на свої національні турфірми і своїх гідів, які будуть спілкуватися з її туристами рідною мовою, а не мовою сусіда. І одна лише Україна цього щастя позбавлена.

Українські турфірми існують, а от україномовних гідів нема. І то ніде нема. В жодній країні.

Можливо, відсутність україномовних гідів пояснюється дуже просто. З України на закордонні курорти вилітає в десятки разів менше літаків, аніж з Польщі. Відповідно, й українських туристів менше, а тому їх об´єднують з іншими представниками СНД.

Немає сумніву, що відсоток українців, які готові вирушити на відпочинок за кордон, набагато менший, ніж у будь-якій іншій країні Східної Європи. Причина полягає не лише в тому, що економічна криза сильно підкосила платоспроможність українців, а й у тому, що ми дуже погано поінформовані про те, які ціни на відпочинок за кордоном. Багато кому здається, що там дорожче, ніж у Криму.

Насправді це не так. Ті українці, які після втрати Криму відкрили для себе зарубіжні курорти, будуть не розчаровані, а скоріше мило здивовані. Чи може хтось мені назвати такий готель у Криму, де б сім´я з двох дорослих і однієї дитини платила за чудовий обідній шведський стіл 10 євро? За усіх трьох!

А в Іспанії це не дивина навіть на такому популярному курорті, як Коста Брава.

Якщо є бажання готувати самому, то це можна робити, винайнявши апартаменти, а продукти в супермаркетах мають таку ж ціну, що і в нас.

Та є ще одна причина, чому українців можна побачити на світових курортах значно рідше, ніж росіян і поляків. Європа, на словах підтримуючи нас і засуджуючи росіян, візи дає чомусь українцям не надто охоче, а коли й дає, то на короткий термін. Зате росіяни отримують візи довготермінові.

Однак це все не є виправданням відсутності україномовних гідів, бо якщо я бачив чеських, словацьких і данських, які представляють куди менші народи, ніж наш, то чому не мають бути україномовних?

Але все це лягає в усталену вже традицію витіснення української мови. Ця традиція панує не тільки у турфірмах, але й у наших медіа. Таке враження, що усі вони знаходяться на дотації в росіян, які щиро вважають, що коли ми хочемо стати повноцінною державою, то єдиною державною мовою у нас має бути – російська.

На жаль, практика показує, що російська мова у нас давно вже державна, а українська при ній як бідна сирітка.

Я не знаю, яким органом мислять ті українські інтелектуали, які після Майдану раптом стали на бік двомовності. Мовляв, треба нарешті втілити у життя мрію російськомовних. Хоча самі російськомовні інтелектуали запевняють, що не потребують жодних преференцій і стоять на позиції однієї державної мови.

Увійшло навіть в моду, звертаючись до жителів Донбасу, переходити на російську мову. Чомусь ні Кучма, ані Янукович до цього не опускалися у своїх інавгураційних промовах. Невже наші очільники вважають східняків настільки тупими, що вони не зрозуміють української?

Насправді саме українська мова потребує законодавчого захисту, бо не тільки порушені права україномовних, але й принижені.

У чому полягає це приниження? У тому, що на кожному кроці зустрічаються начебто україномовні написи (вивіски, оголошення, реклама, меню в ресторанах і т. д.), але насправді це часто жахливі покручі, які не відповідають нормам української мови. Таке враження, що хтось навмисне з нас збиткується.

У телевізійній рекламі і теленовинах особливо багато таких нісенітниць, в основі яких вжито слова, відсутні в українській мові. А часом вигулькують неологізми, хоча слово для того чи іншого поняття давно існує. Так, наприклад, зазвучала якась підозріла "молочка" на означення молочних виробів, хоча віддавна існував "набіл".

Не виняток і аеропорт "Бориспіль", де, по-перше, геть усі працівники російськомовні, а по-друге – безліч українських написів відверто неграмотні. Було б не так образливо, якби й російські написи засвідчували невігластво. Але - нас такої радості позбавили.

Добре, хоч у літаку стюардеси розмовляли українською.

Проте враження, що навіть у літаку я перебуваю на території совка, мене не покинуло. Ніде в світі пасажири не плескають у долоні під час посадки. І тільки в нас, дітей совка, сидить оте нестримне очікування катастрофи, котре ми мусимо глушити оваціями.