Цього вівторка в столичному кнайп-клубі «Купідон» зібралися письменники, критики та журналісти. В межах дискусії на тему «Література в час військової агресії: цензура vs самоцензура» вони обговорили зокрема й перспективи боротьби з культурною експансією агресора, а також останні ініціативи держави у сфері інформаційної безпеки.

На початку обговорення журналістка і літературознавець Ірина Славинська, яка модерувала захід, зачитала оцінку 11-річної діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі від Лариси Денисенко, письменниці та правниці. «На мій погляд, поки в українському інституційному законодавчому просторі існує ганебна оціночно-моральна комісія Костицького, будь-який твір українського письменництва може підпасти під цензурування, — зазначає Денисенко. — Автор і видавництво, котре видало нещасливий текст як законослухняні фізичні та юридичні особи повинні будуть враховувати ці зауваги, не зважаючи на вияви їхньої маразматичності, втягувати себе у процеси листування, перемовин, альтернативної експертизи і зрештою дійде до судового процесу». Модераторка нагадала, що ця комісія, яку письменники називають скорочено Нацкоммором, фінансується державою: «Цей бюджет дозволив їм 18 лютого 2014 року, коли на Майдані відбувалося, що відбувалося, виносити рішення про шкідливість надто жорстоких комп’ютерних ігор… Тут також є багато запитань». І на обговорення цих та інших питань пішло дві з половиною години.

Почали з уже хрестоматійного скандального випадку з романом «Жінка його мрії» шевченківського лауреата Олеся Ульяненка. 2009 року за висновком Національної експертної комісії з питань моралі роман визнали порнографічним. «Насправді роман Ульяненка не підлягав дії закону «Про захист суспільної моралі», оскільки закону підлягають лише твори, які не мають художньої цінності», — розповідає літературний агент письменника Євгенія Чуприна. Ульяненкові доручили взяти на себе відповідальність та подбати про відповідність роману чинному законодавству, в результаті чого письменник замінив кілька слів тексту. «Вони навіть не дивилися, змінив він там щось, чи ні», — говорить Чуприна. Вона згадує, що саме після того й почалося цькування Ульяненка незалежною пресою: «Вони вчепилися зі словами — «Ульяненко зрадив українську літературу, тепер нас усіх цькуватимуть і ми всі помремо». Преса і довела Ульяненка до чергового мікроінсульту», — вважає вона.

Журналіст та письменник Юрій Макаров зізнається: «У мене до того, що  озвучує Нацкоммор від імені української культури, претензії передусім естетичні». Ілюструє цю тезу Ірина Славінська цитатою одного з протокольних рішень комісії: «Взяти до відома, що Тарас Шевченко — національний символ та моральний авторитет Українського народу, а його творчість — духовна спадщина і національна святиня України». Це формулювання викликає в присутніх сміх.

На думку Макарова, в Україні немає ні книжкового, ні медіа ринку. І в умовах, коли вся книжкова торгівля збиткова, має бути не цензура, а продумана політика регулювання галузі: «Українською це називається позитивна дискримінація... Утім, спочатку має бути машина, яка їде сама по собі, яку не штовхають, а потім регулювання». Тобто зараз нам слід сконцентруватися на побудові міцного книжкового ринку. З подачі Юрія Макарова цілий вечір учасники столу сумнівалися, чи цензура — це та проблема, яку треба вирішувати в першу чергу, бо нині є справи важливіші. Проте чи можна уникати цієї теми, коли Нацкоммор щороку витрачає на свою діяльність більше чотирьох мільйонів гривень (згідно з відповіддю комісії на інформаційний запит адвоката Клима Братківського у квітні цього року). І чи це найбільш нагальний пункт видатків нашої держави сьогодні?

«Українські письменники ніяких проблем із свободою висловлювання не мають. Зараз не до того… — вважає Юрій Володарський. — і додає, — Знаєте, я дивлюся на цих людей у костюмах, на їхні обличчя і думаю, як ці люди можуть вирішувати — а це давно відбувається в сусідній країні, — що мені читати, що не читати, що дивитись, що ні». «Що читати і що їсти теж», — критично зауважує Макаров. «У нас ситуація дуже далека від ситуації в одній сусідній країні, але все може дуже стрімко змінитися, — продовжує Володарський, — тому задача громадянського суспільства – давати всіляку відсіч на всіх рівнях будь-якій цензурі та обмеженню свободи слова». А наступні його слова викликають заледве не овації: «Раніше я був противником заборони трансляції російських каналів, тих, де ще були якісь чудові передачі, а зараз я вважаю, що це просто дійсно необхідно, бо це дуже нездорове».

На запитання Ірини Славінської, чи треба заборонити в нас продаж російських книжок, Володарський відповідає: «Я був би радий, якби до нас не проникала мерзенна книжкова продукція, зокрема безумні ідіотичні фантастичні романи про те, як Росія воює з українцями, як вона нас підкоряє, які мерзотні українці, і як росіяни їх довбуть. Ідеться про автора Всеволода Боброва. Це просто «Майн Кампф» якийсь! Але річ у тому, що відокремити цю нечасту мерзоту від того гарного, що в нас на ринку є, досить непросто. А якщо дозволити відділяти комусь, то це будуть вирішувати все ті ж дядьки в костюмах. Тому я категорично проти».

Письменник Андрій Бондар продовжує тему «мерзенної книжкової продукції», згадуючи книжку «Игорь Стрелков. Чума украинских бендеровцев», реліз котрої щойно вийшов: «Як може громадянин країни, яка перебуває в ситуації війни, змиритися з присутністю цієї книжки в українському магазині? Це парадоксальна та незручна ситуація, у якій ми перебуваємо. У нас немає такої кількості перекладачів і перекладної літератури, як в Росії, тому ми не можемо відмовитися від російської книжки із цілком прагматичних, а не романтичних причин». Проте, на думку Бондаря, втручатися в художнє висловлювання будь-якого тексту не можна, можна лише обмежувати його просування та продаж. Також письменник підтримав позицію Форуму видавців відносно російської книжки: «Я вважаю, що недержавна організація має право відмовити російським видавцям у презентації, а от не продавати російську книжку – ні… А нам потрібно переламати цю російську гегемонію, наприклад, тотальним вивченням англійської мови».

Любов ЯКИМЧУК