Одні ідіоти від народження, інші стають ними згодом. Інколи розпізнати ідіота не так просто. Вони уміють маскуватися і навіть навчилися вживати складнопідрядні речення. А однак важко уявити собі декого не ідіотом від народження. Ну, буває – упав з ліжечка на голівоньку, і процеси пішли зворотні. А потім ти, вже дорослий, починаєш верзти таке, що тільки у травмованій голові могло зародитися.

До прикладу, Магомед Толбоєв, летун-випробувач та ще й Герой Росії, заявив: "Ответственность за катастрофу полностью ложится на Украину, потому что именно в воздушном пространстве Украины она произошла. Когда польский борт Ту-154 упал на территории Польши, вся ответственность легла на Польшу. Что было бы, если бы это случилось на российской территории?"

Хтось падав з кріселка, а наш, вибачайте на слові, Толбоєв, мабуть, випав з літака. Відтак, бідачка, живе у своїй реальності. В його реальності польський літак падає в Польщі – і все чудово. Можна ні перед ким не виправдовуватися. Цікаво тільки, коли цей чоловік здурів: до того ще, як став Героєм, чи вже опісля?

А ось заступник міністра оборони "ДНР" Фйодор Бєрєзін в інтерв´ю "Новой газете" каже, що живе в матриці. І там, у його матриці, живе миролюбний російський народ, який сам ні на кого першим не нападає. Ну хіба здорова нормальна людина, яка знає історію, могла б щось таке молоти?

Шкода, що ригоанали, з тих, що за мир у всьому світі і за переговори, не читають ідеологів сепаратистів, бо Фєдя конкретно каже: "Какие переговоры? Переговоры могут быть только с позиции силы. Хотя безоговорочную капитуляцию Киева мы согласны принять прямо сейчас. До тех пор мы будем воевать, и наша национально-освободительная война будет выиграна".

Чоловік досі шпарив фантастичні романи, а коли почало в реалі відбуватися те, що він нафантазував, не розгубився і все для себе витлумачив "сбоем в программе, ошибкой в матрице". Бо ж "все мы не существуем, а являемся программами. Вот вы карандаш ищете – он только что был перед носом, а теперь нету. Обыскали весь дом. А потом – раз! – за ухом лежит. Но его же не было за ухом. Вот это матрица, сбой программы. Программист вмешался, воткнул карандаш обратно, ну чтобы вы не волновались, и вы дальше как бы живете".

То що ж тут дивуватися, якщо програміст вклав комусь в руки автомат чи прикотив "Бук"? Хіба ж та людина винна?

Тож, у матриці Фєді "ДНР" постає такою собі могутньою державою, яка може висувати ультиматум Києву і великодушно приймати його капітуляцію.

Так дуже зручно воювати. Тут тебе луплять, тут тебе затискають в кільце, а в матриці – не так. В матриці ти – Наполеон, поклав ноги на барабан, руки схрестив на грудях і впиваєшся панорамами переможних боїв.

Отже, за його глибоко науковою версією усі люди – це "программы, написанные заранее кем-то? Может быть, мы все так в матрице и живем. И нас на самом деле не существует. Только матрица. Программа работает, вы живете, думаете, что все в порядке. Вот пьете кофе. А кофе не существует, его нет".

Вочевидь, Бєрєзін готується до невідворотного фіналу у своєму житті: або бути закопаним у лісосмузі, або постати перед судом. В другому варіанті отаке інтерв´ю для його адвокатів буде мати дуже важливе значення. Перед вами ідіот, який вірить, що живе в матриці. Хіба можна такого судити?

На запитання, де його "родіна", наш Фєдя гордо відповідає: "Моя родина?.. Матрица – моя родина!"

Судити людину, яка воювала за матрицю, – означає самому поповнити лави ідіотів. Відтак він отримає кілька років умовно. І побреде наш Фєдя в лаптях і косоворотці з торбинкою за плечима дорогами Донбасу проповідувати істину матриці.

На диво, матриця Фєді дуже зручно переплелася з матрицею Сєргєя Дорєнка. Історія хвороби останнього сягає значно більших глибин, перші її прояви були помітні років десять тому. Уже тоді було видно, що в голові у фахового хахла полюси зміщені. Зараз Сєря розповідає про те, що Путіну потрібен Київ, а не Донецьк, і що коли Україна хоче мирного життя, то мусить покаятися, визнати російський Крим і забути про Євросоюз.

З якою метою це говориться? Адже й так ясно, що цього ніколи не буде. Якщо він хотів нас принизити, то не вдалося. Ми й не таку маячню слухали. Отже, висновок лише один: збій матриці. Пацієнт дозрів. Він просто верзе якийсь набір слів, адресований самому собі, бо там, у його матриці, українці – зачухані, голодні, готові повзти на колінах назад у Росію. Йому легше засинати з такою думкою. Сни тоді рожеві й п´янливі, як у дитинстві. І мать-Расєя тепло дихає у вушко.

У кожного індивідуума дозрівання до повного ідіотизму відбувається по-різному і в різні періоди. Можливо, воно навіть пов´язане з періодом імпотенції.

"Я хорошо помню, – розповідає Йосіф Кобзон, до глибини душі обурений тим, що Андрєй Макарєвіч виступив на Донбасі, – как после Великой Отечественной мы прятались в Славянске от бандеровских банд. А теперь наш коллега едет на территорию, занятую их последователями... Именно его пригласили именно там выступить".

Здавалося б, чого тут обурюватися і в чому тут "прєдательство"? Адже співак виступив перед тими самими людьми, яких росіяни збиралися визволяти від хунти! Він не виступав перед "каратєлямі", а перед мирним населенням.

Та є тут ще щось, що недвозначно підказує: процес пішов, і ще один пацієнт чекає госпіталізації. Бо бандерівські банди на Донбасі могли привидітися лише важко хворій людині. Авжеж, бандитизм на Донбасі у повоєнний період був, але до чого тут бандерівці? І чому від них ховався бідний Йося? Він що – переховував фамільні коштовності? Чи якийсь таємний манускрипт?

Я навіть не знаю, що краще: коли ввижаються бандерівці чи коли ввижаються білочки? Ще можуть ввижатися чортики або негри. Як, наприклад, Лєоніду Ярмольніку, який розповів про негра, розіп´ятого у Львові. При цьому Льоня, очевидно теж з віком уйдя із бальшова сєкса, перестав мислити логічно. А маючи усіх росіян за ідіотів, не подумав, що якби така сенсаційна пригода і справді сталася у Львові, то влада ніколи б її не оминула мовчанкою і усе завершилося б грандіозним процесом над бандерівцями.

Убивство ж Ярослава Галана ніхто не приховував, його роздули до небес і влаштували масштабні репресії та судилища.

Але що ж тут дивуватися: якщо люди переселилися в матрицю і жити їм там зручніше, то вони й пристосовують своє світобачення до оточуючого їх світу. А відтак час від часу вигулькують, як равлики зі шкаралупки, і повідомляють нам щось сенсаційне. Аби ми вже не сумнівалися у їхньому діагнозі.

А нам залишається тільки стежити за їхнім впаданням у дитинство і безнадійний ідіотизм. Ми ж бо живемо не в матриці.