її слів, через війну з Україною розкол у російському суспільстві відчувається напрочуд гостро, і кожному доводиться робити свій вибір у надскладних умовах тотальної пропаганди. Більшість росіян стали її жертвами, але вже сьогодні вони починають потрохи тверезіти.

Про це Людмила Уліцкая розповіла 10 вересня під час прес-конференції з нагоди відкриття 21. Форуму видавців у Львові.

Про себе

Я не готувала виступу для сьогоднішньої прес-конференції, але, тим не менше, мені є що сказати. Розкажу свою біографічну історію. Я почала писати дуже пізно і перша моя книга вийшла, коли мені було 50 років, у Франції французькою мовою. Так сталося. Через рік вийшла книга російською. Треба сказати, що я дуже удачлива людина, адже тоді у мене все швидко побігло і полетіло, мої книги почали перекладати за кордоном.

Спочатку це була Західна Європа: Франція, Німеччина, Голландія… Пройшов деякий час, років десять, і мене почала друкувати і Східна Європа. Я це сприйняла як великий комплімент собі, бо це був період, коли росіяни були не в моді. Вони (наші), все менше в моді, і, на жаль, культура від цього страждає…

І от, Східна Європа, яка у той момент потужно звільнялася від сильного десятирічного тиску, не дуже хотіла друкувати російську літературу. Але, тим не менше, мої книги надрукувати в Болгарії, Чехії, Польщі. Я отримала першу премію – премію міста Будапешта. А отримати премію єврейському письменникові (я єврейка за походженням), який пише російською мовою, в Будапешті, у той момент, коли на стінах будинків збереглись ще сліди від артилерійських обстрілів, означало для мене дуже багато. Це означало, що культура інколи може перемагати політику. Тому це одна з моїх найулюбленіших премій.

Далі мене почали друкувати в Прибалтиці. Це частина світу, яка, можливо, у той момент менше всього хотіла слухати російську мову чи читати російські книги, але, тим не менше, мої книги надрукували. Я почувала себе молодцем. Думала: це добре, адже ми знову потрапляємо в культурний простір, попри політичне напруження.

Останній мій переклад був українською. І тоді я сказала, що мені більше немає до чого прагнути, адже найбільшу перешкоду, яка могла бути у письменника, я подолала.

Про розкол у російському суспільстві

…Через ситуацію, пов’язану з Україною, розкол у російському суспільстві пройшов напрочуд гостро – і в сім’ях, і в різних установах. У будь-якому середовищі в Росії сьогодні триває така надзвичайно важка боротьба. Завжди говорю, що я в меншості, але я щаслива, що цей розкол не торкнувся ні моєї сім’ї, ні моїх друзів. У нас не було конфлікту абсолютно ні з ким із близьких, однак я знаю, наскільки гостро сьогодні в Росії переживають цю ситуацію. Вона переживається всередині кожної людини. І кожна людина робить цей вибір в надзвичайно важких умовах телевізійної пропаганди і загалом тотальної пропаганди. Це дуже важко. Люди, які заражені патріотизмом, націоналізмом, антиукраїнським духом, є, великою мірою, жертвою цієї пропаганди. Але, треба сказати, що вони, у міру розвитку подій, починають трішки тверезіти і трішки відступати назад.

Чому окремі діячі культури займаються пропагандистською діяльністю? Не судіть їх суворо. Справа в тому, що половина цих людей тримають театри, оркестри, отримують бюджетні гроші і є дуже залежними у своїй діяльності від держави. Я – «писатель-одиночка» і у своїй роботі абсолютно не залежу від того, що мені сказав начальник. У мене його немає. А велика кількість людей, яка залежить від державного фінансування, вимушена підписувати листи, які я можу не підписувати. Я підписую інші листи. Тому цю обставину треба брати до уваги. Це важка обставина, «стыдная», багато з таких людей будуть потім переживати через те, що зробили.

Хоча, звісно, є і певна кількість «вірних слуг», які вилазять з людей, котрі 70 років прожили при радянській владі і живуть у страху. Досі цей радянський страх сидить всередині багатьох із них, навіть молодих, яким знайоме це відчуття…

Про дві сили, які врятують світ

Мій крик – культура вища за політику. І чим більше ми працюємо на культуру, тим краще буде в цьому світі. Культура та освіта – ось ті дві сили, які можуть врятувати світ від неподобства, в яке занурюється не лише наша частина Європи… Агресія, яка сьогодні б’є фонтаном з людства, може бути зупинена виключно шляхом самопізнання людини. Коли людина розуміє, що таке агресія загалом і що таке агресія у ній самій. Початок цієї роботи – всередині кожного з нас. Ця робота – щоденна. Дуже важливо, щоб ми себе питали: «Так: тихо! Це я дійсно так думаю, чи це мені сказали по телевізору?». В Росії це дуже важливий момент, але, думаю, для всіх решта не менш важливо зберігати свою ідентичність і не піддаватися надто сильній пропаганді, яка піднімає рівень агресії.

Про протест проти війни

Сподіваюсь, що пройде деякий час, може, навіть час не одного покоління, і стосунки між росіянами та українцями стануть нормальними і братськими. На жаль, російська влада сьогодні зробила все, щоб вбити величезний кіл і розтягти ці дві, безумовно, братські культури, про що ми дуже жалкуємо і над чим горюємо.

Також сподіваюсь на те, що культурний простір знаходиться все-таки вище за політичний. Свідченням цього є хоча би звернення учасників Третього міжнародного конгресу перекладачів, який закінчився кілька днів тому у Москві. До перекладачів я ставлюсь з великою повагою, а оскільки культура в наш час набуває все більш глобалізованого характеру, на них лягає все більша відповідальність.

Звернення Конгресу – антивоєнне, у ньому сказані надзвичайно суттєві речі, тому російська влада сприйняла його з великою роздратованістю. Ось воно:

«Обращение участников Третьего международного конгресса переводчиков

Третий международный конгресс переводчиков художественной литературы проходит под лозунгом «Литературный перевод как средство культурной дипломатии». В сегодняшней ситуации, когда существованию культуры и дипломатии угрожает невиданная ранее опасность, мы, переводчики как представители культурной дипломатии, остро сознаем обязанность высказать свое отношение к происходящему.

Мы выражаем ужас и боль по поводу того, что правительство России с помощью оружия, солдат и гигантского пропагандистского аппарата ведет войну с Украиной, своим ближайшим соседом.

Мы выражаем решительный протест против военного вторжения и поддержки марионеточных республик Донецка и Луганска, терроризирующих население и опустошающих целые области; против пропаганды ненависти, которая уже в течение долгих месяцев искажает реальность в Восточной Украине и призывает людей к насилию.

Мы полагаем, что данная позиция представляет подлинные интересы России. Невозможно поверить, что попытки добиться мнимого величия с помощью агрессии, аннексии и идеологической борьбы отражают интересы России как культурной нации. Не может быть, чтобы братоубийственная война, несущая лишь смерть, страдания, разрушение и отчуждение, отражала интересы российского общества.

Украина и Россия имеют многовековую общую историю, тесно связаны языком, религией, традициями, родственными и коллегиальными отношениями. Многие месяцы российские CМИ отрицают и подрывают эту совместную историю, роют глубокие рвы между двумя народами. Война между Россией и Украиной грозит на непредсказуемо долгий срок полностью уничтожить всякое чувство общности.

Долг переводчика как посредника между культурами – содействовать миру, свободе от насилия, свободе слова; открыто выступать против лжи. Перевод возможен лишь как свободный трансфер языков, идей, культур и мировоззренческих установок.

Все переводчики, приехавшие на конгресс, связаны с русской культурой многолетними отношениями сердечной привязанности и любви. Мы здесь, потому что хотим и впредь продолжать диалог с коллегами всего мира, в особенности из России. Мы выражаем свой протест, ибо считаем, что сегодняшняя политика российского государства вредит мирному обмену, свободе высказывания и политике дипломатии, а тем самым вредит интересам всего российского общества».

Довідка.

Людмила Уліцкая  народилась 1943 у Башкирії, куди було евакуйовано її родину в час війни. За деякий час Уліцкі переїхали до Москви. Після школи майбутня письменниця  в ступила на біологічний факультет Московського університету.

Після навчання працювала два роки в Інституті загальної генетики, звідки її звільнили за передрук самвидаву. Уліцкая дає собі слово більше не працювати на державній службі.

У кінці 70-х отримала роботу  завідувача літературною частиною у Камерному єврейському музичному театрі.  Починає писати оповідання, дитячі п’си, сценарії для радіо, літературні рецензії, перекладає монгольську поезію.

Перші публікації оповідань Уліцкої з’являються у кінці 80-х у різних літературних часописах. Перша книга письменниці вийшла у Франції 1993 року французькою, це була збірка оповідань «Бідні родичі».

Першу славу Уліцкая здобула після виходу фільмів «Сестрички Ліберті» (1990 р.) і «Жінка для всіх»(1991), до яких написала сценарій, а також після публікації повісті «Сонічка» у часописі «Новий мир».

У доробку письменниці – не один десяток книг, чимало фільмів за її сценаріями. Як результат, отримує найпрестижніші російські та закордонні літературні нагороди – Французьку пр е мію Медічі, Російський Букер, Премію Пенне (Італія), Премію Сімони де Бовуар (Франція), Австрійську державну премію та багато інших.

Людм и ла Уліцкая є Кавалером Ордену мистецтв та літератури (Франція) та Кавалером Ордену Академічних пальм, Номінантка на Міжнародну Букерівську премію (Англія).

Її  твори перекладені 25 мовами. Серед найвідоміших робіт Уліцкої – повість «Сонічка», роман «Даніель Штайн, перекладач», який став бестселером, «Казус Кукоцького», «Веселі похорони» та інші.

У 2007 році письменниця відкрила Фонд Людм и ли Уліцкої, який підтримує гуманітарні ініціативи. Письменниця сама обирає книги і надсилає їх в російські бібліотеки. Підтримує вихід серії книг авторів, які займаються культурною антропологією для дітей.

Українською мовою найвідоміший роман письменниці «Даніель Штайн, перекладач» вийшов у видавництві Фоліо, переклала його з російської Наталія Чорпіта.

Підготувала Юлія Щеглова