Які ж мудрі ті американці! Вони вже давно до того дійшли, що до кожної речі додають докладні інструкції, чого з тою річчю не можна робити. Якщо це газова плитка, то пишеться, що не варто запихати в братруру (духовку) голову. А якщо заморозник, то нагадують, що дітям гратися у ньому в хованки не варто.

Там навіть на бляшанках з горішками вказано, на якій саме олії їх підсмажили. Бо одна пані мала на соєву олію алергію і дістала страшний напад. Потім то їй вийшло на добре, бо виграла у виробника мільйон доларів. Я би теж не відмовився, але з нашого виробника дістанеш хіба дулю під ніс.

Зате американці нічого так не люблять, як судитися. Особливо з різними фірмами. Одна пані взяла в руки горнятко кави в кнайпі і ошпарила собі язика. Подала до суду. І виграла! Відтоді на горнятках пишеться: "Обережно! Гаряче!"

Ще якийсь легковажний пан виліз на розкладну драбину і став ногами на поперечку на самому вершку. Ясно, що впав і зламав ногу. Подав до суду. Виграв. Відтоді на всіх розкладних драбинках пишеться на самім вершку: "Не ставати!"

Весела країна. Раз я в музеї у Філадельфії заїхав чолом у велетенське скло, де містилася друга зала. Двері були збоку, але я їх не помітив. Як і самого скла. Мабуть, тому, що було надто чисте. Але і скло лишилося ціле, і чола я не розбив. Потім шкодував. Бо якби мені трохи більше пощастило та й розквасив я чоло, то міг би виграти добрі гроші, а потім на тім склі з´явилася б табличка: Warning! Keep out!

Але слухайте, яка цікава історія трапилася в Японії.

В Японії п´ють саке. То така слабенька рисова самогонка. Ще й мутнувата. До всіх її неприваб, п´ють саке ще й підігрітим. Ну, бо в Японії все навпаки – горілка мусить бути тепла, а жінки – зимні. Точніше, стримані.

Але то не означає, що не можна собі в кнайпі випити і якогось зимного заморського напою, чи послухати солов´їв з гарячою таїландкою.

І от один японець вподобав собі польську горілку, котра має 96 градусів. Може, його збив з пантелику напис "вудка", звісно ж, ієрогліфами. Але за нашими поняттями, то вже чистий спірітус. Випив він кілька шкаликів тої, з дозволу сказати, "вудки", а потім запалив цигарку. Ну, і сталося – випари спирту спалахнули, і за мить він в писку вже мав вічний вогонь.

Як на біду, рука йому смикнулася, і та чарка, котру він тримав, виллялася на нього. Тепер він вже горів і зверху, і зісподу. Ледве хлопа врятували.

І тоді мудрі японці постановили, аби на тих моцних горілках писалося, що вони небезпечні для життя.

Я би на місці поляків став їм відправляти вже не 96-градусну, а 95-градусну горілку, котра наразі є ще безпечна для життя. А якби так сталося, що знову халепа, ну, то завше можна на один градус опустити.

Одне слово, вигідно жити там, де нас нема. Завжди можна заробити собі в несподіваному місці в несподіваний час.

А у якійсь там китайській провінції у ресторанному меню було м´ясо сибірського тигра. І користувалося воно дуже великою популярністю, бо, виявляється, підсилює сексуальний потяг. Ціна його була така, що не кожен собі міг дозволити таку розкіш, а вже коли хтось дозволяв, то самі розумієте, мав купу задоволення.

Але те м´ясо – таки дефіцит, і от у тім ресторані вирішили м´ясо тигра замінити м´ясом віслюка, а для більшого ефекту скроплювали його тим, що тигр нацюняв.

І ось, коли ця афера була розкрита, то найобразливішим для сексуально стурбованих клієнтів було не те, що вони дорого платили за дешеве задоволення, й не то, що в сексі воно виявилося помічним не більше за картоплю в мундирах, і не те, що вони за свої гроші цюню ковтали. А те, що замість тигра їм підсунули віслюка.

Щось подібне мали ми з героями Помаранчевої революції. Ми голосували за тигрів (принаймні, нам так здавалося), а до влади прийшли віслюки, котрі лише пахнули тиграми.

І от зараз гряде нова хвиля героїв. Навчені гірким досвідом, ми пильно приглядаємося до них і принюхуємося – чи не чути знову запаху віслюка. Декому таки цей запах вчувається, і він стривожено пише про це на "Фейсбуці". Але відразу вигулькує ціла команда тих, у кого ніс закладено, і хто жодного запаху не чує.

"Та як можна сумніватися! Та він же ж герой! Легендарний!", – волають вони.

Та бачили ми вже й легендарних. Вони з´являлись перед нами ледь не з німбами праведників. Але згодом з´ясовувалося, що і цим херувимам ніщо людське не чуже.

Навіщо взагалі люди йдуть у владу? Адже звідти вже ніхто ніколи не повертається туди, звідки вийшов.

А все тому, що ми – не Америка. Де ще в нас так легко гроші заробиш? Та падай хоч десять разів з драбини, шпар собі писка гарячою кавою чи гори синім полум´ям – ніхто тобі копійки не дасть.

А як тільки стаєш народним депутатом – тобі відкриваються горизонти. Ти можеш жодної мови не знати і їздити до Брюсселю, Страсбургу чи в штаб-квартиру ООН. Ти можеш бути дурний, як валянок, і гарно собі куняти з навушниками на засіданнях ОБСЄ.

Ти вийшов до туалету під час якогось там голосування – а в кишені у тебе вже пачечка свіжої "капусти". Лише за те, що ти не проголосував. Бо припекло. Ну, буває.

І нічого не треба робити. Ти тупий – тому від тебе ніхто жодних законопроектів не чекає. Або й не тупий, але в законах ні бум-бум. Ти навіть не вмієш висловити свою думку, не вмієш дебатувати, не знаєш, що говорити, коли тебе запитують про твої конкретні плани щодо покращення життя народу.

Це все дурниці. Головне, що ти – герой. Що ти легендарний. Що ти тигр.

А запах – то таке. Коли там ще його занюхають.