В українському перекладі вже знана і визнана в Європі книжка Соржа Шаландона «Повернення в Кіллібеґс» вийшла два роки тому. 2011 року роман здобув гран-прі Французької академії та потрапив до короткого списку Гонкурівської премії. Сьогодні це вже історія. Цікаве інше. Текст про ірландську визвольну війну — це також слово і до нас. Легкий журналістський стиль і віртуозна робота з фактами перетворюють військову історію далекого західного рубежу на живу метафору українських подій.

«Книжка розрахована на кельтологів, поціновувачів якісної прози», — зазначає в анотації український видавець. Ремарка-натяк! Насправді цей художній трилер із присмаком серйозного шмату історії — не тільки професійний клопіт українських філологів та істориків. Правда, що поступово кристалізується в міф, — це десятки відомих облич зі сторінок історичних романів. На пам’ять кожному завжди прийде бодай із десять. Тайрон Міген. Чули це ім’я? Хто він? Часом не про нього ви тиждень тому читали новину в стрічці свого «Фейсбуку»?.. Сорж Шаландон не приховує: Тайрон Міген, його літературний герой, має реального натхненника. Це Деніс Дональдсон, ірландець, за певних обставин завербований британською розвідкою. Свого часу обоє співпрацювали з газетою Liberation. Тоді й потоваришували. 

Образ Дональдсона не вперше у романах французького письменника. В «Поверненні» Шаландон-Вергілій веде нас колами пекла і чистилища, де головний мученик — той-таки Тайрон Міген. Автор переписує історію свого товариша, але лишає сліди, за якими можна впізнати прототип. Про смислове Шаландон не бреше — і як літератор, і як друг. Дональдсона розстріляли у 56 років — герой Шаландона чекав своєї кулі на кількадесят років довше. Але що це посутньо змінює, якщо життя обох забрав квітень, а останню весну обірвали колишні «свої»?..

Єдиним другом мовчазної старості Тайрона був рідний Кіллібеґс. Воїн стомився, його вже ніхто по-справжньому не втішав і не розчаровував, він ні за ким не біг, нікуди не тікав. Здається, людині бракувало лише справжнього себе. За віком Дональдсон міг би стати його сином! Чом би й ні? Міген цінував батьківство. 

Когось роман Шаландона розчарує. Хтось засудить його автора за слабодухість і пацифізм. Кожна сторінка фіксує усі відтінки запаху війни. Страх, бруд, підступ... Хіба можна до такого бути готовим? Втім, попри кілька моторошних пасажів, Шаландон все-таки не пише блокбастер а-ля терра героїка. Він мислить, а не збирає масовку для кривавого фаршу. Його письмо — не тільки про війну чи зраду. Автор поважає читача: це роман-сповідь, якому вдалося-таки створити атмосферу щирості. Письменник вибирає з мотлоху й старого пороху уламки життя, тому подеколи дозволяє собі покепкувати навіть із «невблаганних законів справедливості».

Шаландон впритул підходить до подвійного дна війни, яка всюди. Тріумфатори на танках — не те «Ура!» для бойових подруг, матерів чи доньок у тилу. Не втіха це й для воїнів, просякнутих гнилим духом підмурків ворожих буцегарень... Буває, що окупанти перевдягаються «визволителями» й «братами»! Тоді від війни починає тхнути не лише смертю, а й дешевим фарсом. Землю, де борються за незалежність активніше, ніж сіють зерно, не просто вразити бравурними маршами «гуманітарних конвоїв». Хіба нам складно уявити?

Шаландон напевне встиг поставити Дональдсону правильні запитання. Що сниться воїну? Він марить домом. Тайрон Міген — католик, дитина Кіллібеґса, невеличкого селища в провінції Ольстер. На карті Ірландії — це трохи більше тисячі мешканців у точці дотику моря і землі. В романі — лінія вигнання і батьківщина Тайрона Мігена, хронічного в’язня. Як шкода, що цей чоловік так і не навчився жити нормальним життям! «Мир» лишився для нього чужим поняттям зі сфери бездушної політики. Рідним був тільки Кіллібеґс — стара побита фортеця душі з одноосібним правом прийняти останній подих «осміяного зрадника». Тайрон Міген — це довге життя, в якому було дуже мало близьких людей і особистих речей. Це вибитий з обійми свинцевий патрон, що має власні рахунки і з армією, і з молодіжним рухом, і з ірландським прапором, і зі своєю зрадою... Втім, пусте! Нічому цьому вже немає до нього жодного діла.

«Повернення в Кіллібеґс» — роман, який читаєш не через спецефекти й не заради останньої сторінки. Історія відвертості, написана з самоіронією і гумором здорового глузду. Кожен розділ — оповідання. Вся книжка — серіал, що тримає з першого речення-кадру. Слово за словом розчиняється обіцяна критиками імла, з-за якої француз буцімто роздивляється перипетії ірландсько-британського протистояння. Немає зайвих реверансів, виправдань, що їх зазвичай мимоволі вимовляють гості...

Тут є і Кіллібеґс, і Дублін, і Париж — такий собі «уповноважений ключник» зради. Та й сам читач — вже майже спільник. Сорж Шаландон — наш зв’язковий. Він завжди поряд, бо має право на цю історію. Так не пишуть про чуже.

Надія ПЕТРУНЬОК