Re: цензії
- 28.04.2026|Аркадій Гендлер, УжгородДля поціновувачів полікультурного минулого України
- 27.04.2026|Валентина Семеняк, письменницяСвітлі і добрі тексти ― саме їх потребує малеча
- 25.04.2026|Галина Новосад, книжкова оглядачка, блогерка, волонтерка«Містеріум»: простір позачасся і прихованих зв’язків
- 23.04.2026|Ігор Бондар-ТерещенкоМагія дитинства, або Початок великої дороги
- 23.04.2026|Віра Марущак, письменниця, голова Миколаївської обласної організації НСПУРимована магія буденності: Літературна подорож сторінками книги Надії Бойко «Сорока на уроках»
- 23.04.2026|Ігор ЗіньчукПізнати глибше, щоб відновити цілісність
- 16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, ЛьвівДух щемливого чекання
- 16.04.2026|Олексій СтельмахМайбутнє приходить зненацька
- 15.04.2026|Михайло Жайворон«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
- 15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель УкраїниМандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. З гаазькою перспективою
Злочини проти людяності – найвразливіше місце Путіна.
Танки є танки, і їх не сховати. Їх і з неба видно, і з космосу. Але солдатів усе-таки ховати треба – загиблих.
Як свідчать незалежні джерела, зокрема російські правозахисники, кількість полеглих в Україні за весь час "донбаської кампанії" російських військових іде вже на тисячі. У будь-якій нормальній країні це мало б викликати не одну хвилю вуличних протестів. Але не в Росії, звичайно. Хтось пригадує, щоб в СРСР люд виходив простестувати через війну в Афганістані? Здається, не було такого. Навіть у думках ні в кого не було – крім окремих дисидентів, але ті перебували по психушках і хто прислухався б до їхніх думок?
Так само й Росія сьогодні. З тією ще різницею, що СРСР принаймні своєї військової присутності в Афганістані не заперечував, він її офіційно проголосив. Тепер же виходить так, що офіційно Росія в нас не воює, тобто російської армії в нас немає, а трупи російських солдатів є. І що з цим робити? Найкраще поскидати їх у штольні, позакопувати в невідомі могили. Був солдат – і зник. Може, й не було його ніколи. Як казав свого часу легендарний у деякому сенсі маршал Жуков, посилаючи на вірну смерть чергові роти, батальйони й полки червоноармійців, "Росія велика, баби нових солдатів понароджують".
Так що традицію дотримано і збережено. Башкирські, бурятські й калмицькі "баби" понароджують нових солдатів для армії Путіна.
Проте якщо російський президент аж так зневажає не тільки базові права, але й само життя своїх власних громадян, то що казати про його ставлення до наших громадян, українських? Про сотні тих, які перебувають заручниками й полоненими в терористів? Про тортури та інші знущання? Про смертну кару на захоплених територіях, "особливі трійки" та "військово-польові суди"? Скільки смертних вироків уже виконано, сьогодні не скаже, мабуть, ніхто. Але матеріалу для майбутнього трибуналу в Гаазі набирається на довжелезний і просто перенасичений жахливими фактами процес.
А десятки наших громадян, викрадених на території власної країни і запроторених до російських в´язниць? Чи потрібні ще якісь докази прямого й неухильного підпорядкування донбаських бойовиків Кремлю? Які там "народні республіки", "повстанці", "ополченці"? Злочинні й банальні маріонетки, неухильні виконавці кремлівської спецоперації – ось хто вони насправді. Російський президент навіть не бреше, коли стверджує, що він їх "не підтримує". Він справді їх не підтримує – він ними командує. На Донбасі нині жодна волосина з жодної голови не впаде без його на те волі.
А Крим загалом і його корінний народ зокрема? Ось я читаю про те, що "з початку окупації було викрадено 21 представника кримськотатарського народу, частину з них було згодом знайдено мертвими і з ознаками катувань". Чому ми, Україна, не кричимо про це, даруйте на слові, "сафарі" на весь світ?
Я читаю всі ці офіційні зведення і намагаюся не збожеволіти. Де і з ким усе це відбувається? Це справді у нас, у нашій країні, в Центрально-Cхідній Європі? А може, великий геополітичний розпалювач цього конфлікту саме цього й добивався – витіснити нас з Європи назавжди, загнати нас у цілком окрему "частину світу", десь поруч з Афганістаном, Іраком, Сирією? У свідомості багатьох європейців ми вже там. У нас криза, думають вони. Це така країна, в якій вічна криза. Там одні одних завжди вбивають, бо в них дві різні мови.
Повернімося до викрадень з подальшими катуваннями і вбивствами. Це один з найхарактерніших елементів саме цього почерку. А водночас і один з найпоширеніших злочинів проти людяності, що його так активно застосував проти нас на Майдані режим Януковича, сумлінно виконуючи інструкції московського керівництва.
Так, то була жахна репресивна машина, маховик якої – нині в цьому відпали назавжди останні крихти сумніву – було запущено з Москви. 29 учасників Євромайдану залишаються зниклими безвісти до сьогодні. Те, що їх уже немає серед живих, слід, напевно, вважати доконаним фактом. Де натомість їхні тіла – закопано, спалено, знищено в якийсь інший спосіб? Це ж були люди, чорт забирай, і кожне з цих двадцяти дев´яти життів було найвищою цінністю існування.
Розповідаймо про це де тільки можемо. Накопичуймо і систематизуймо докази, свідчення, документи, цифри, факти. Злочини проти людяності, до яких довела Путіна його "геополітика" – найвразливіше його місце, найсерйозніший провал. Слово "Гаага" повинно кошмарити його вдень і вночі, бо все таємне раніше чи пізніше оприявнюється, і жодне звірство не минає безкарно.
Час у нас є: жити Путін збирається довго, і президентом побути до ста років він теж не проти.
Коментарі
Останні події
- 28.04.2026|10:53«Вавилон. Точка перетину»: в Києві відкриється фотовиставка акторів та військових Антона Прасоленка і Ярослава Савченка
- 28.04.2026|10:461-3 травня у Львові відбудеться ювілейний Ukrainian Wine Festival
- 28.04.2026|10:43У Львові відбудеться благодійний вечір Артура Дроня
- 23.04.2026|09:27Французький джаз в «Книгарня «Є»
- 22.04.2026|09:51Стали відомі імена лавреатів Літературної премії імені Ірини Вільде 2026 року
- 22.04.2026|07:08«Архіпедагогіка»: у Києві презентують дослідження про фундаментальні коди західної освіти
- 17.04.2026|09:16Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
- 15.04.2026|18:40Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
- 15.04.2026|18:25В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
- 11.04.2026|09:11Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії
