Ось багато хто до останнього сумнівався в уряді. Мовляв, втрачені шанси, змарнований час, жодних реформ, жодної люстрації, якесь дивне нове міністерство. Всі сумнівалися. Лише не я. Я вірив. Єдине – не знав, із чого почнуть: зі структуризації основ національного інформаційного простору (себто, з цензури), чи все таки з формування та оприлюднення концепції патріотичного виховання молоді (себто, з пропаганди).

Виявилось, одне іншому не заважає, і приємне можна суміщати з корисним. Втім, патріотичне виховання для будь-якого порядного вітчизняного державотворця завжди поєднувало в собі як приємне, так і корисне, оскільки дозволяло доволі таки легко й ненав´язливо за бюджетні кошти займатися чорт знає чим.

Ось, скажімо, на нещодавньому засіданні Кабміну прем´єр говорить таке: "Відродження національно-патріотичного виховання – це завдання не тільки Міністерства молоді і спорту, але і Міністерства освіти". Ну і додає про "введення окремого курсу – національного патріотичного виховання в школах, дошкільних закладах і серед молоді в цілому, і ухвалення концепції – загальної концепції, державної концепції молодіжної політики".

Те, що над відродженням битимуться відразу два міністерства – цілком правильне й мудре рішення: точно буде з кого спитати, коли й цю нагальну та надзвичайно актуальну ініціативу вітчизняних реформаторів несподівано для всіх почнуть, перепрошую, херити практичні виконавці на місцях. Я б ще, на місці нашого чергового уряду камікадзе (чи уряду чергових камікадзе), підключив яких-небудь силовиків: усе-таки патріотичне виховання – справа відповідальна, краще відразу запастися гумовими кийками. Для виявлення творчої ініціативи, так би мовити.

По-друге, тішить конкретика урядових пропозицій. Курс національного патріотичного виховання (скорочено, виходить, НПВ). У нас свого часу була НВП, військова підготовка, де нас учили захищати нашу радянську батьківщину. І якщо з радянською батьківщиною якось не склалося, то ось ці наполегливі спроби української влади запровадити в шкільні програми як не уроки церковної етики для учнів молодших класів, то принаймні курси патріотизму, чомусь і далі сколихують простір незалежно від зміни політичної парадигми.

Втім, лишається кілька питань. Як саме буде проводитись курс? Хлопчики окремо, дівчатка окремо? Чи перемішають? Патріотизм у нас передбачає гендерну рівність (в Мінправди треба, очевидно, спитати)? Далі – форма одягу. Шаровари вдягати? Знову ж таки – а дівчаткам? Потім – патріотичне виховання, як на мене, передбачає витворення пантеону героїв і бодай таке-сяке ковзання в історичних перипетіях, в історії державництва зокрема. Бо інакше незрозуміло, патріотичною щодо чого має бути молодь у дошкільних закладах.

Тож, про історію державності. Як буде висвітлено клопітку працю, скажімо, українських президентів? Починаючи з Грушевського. Буде в цьому курсі портрет Леоніда Даниловича? А Віктора Андрійовича? А Віктора, перепрошую, Федоровича? (Чомусь щодо присутності там Петра Олексійовича не сумніваюсь). Чи все традиційно обмежиться співанням "Червоної калини"? Загалом, хто буде визначати межі патріотизму? Міністерство спорту чи Міністерство освіти? Андрій Шевченко в курсі буде? Партійність указуватимуть? А Іван Драч? З повною бібліографією? А заслужених артистів України можна буде згадувати? Всіх, чи лише тих, хто підтримав Майдан? А героїв Радянського Союзу? Разом із дисидентами, чи окремо? Приблизно собі уявляю, що буде рекомендовано говорити про Путіна, які, так би мовити, головні меседжі будуть закладатися в основи курсу в цьому випадку. А ось решта байди про братні народи, добросусідство, партнерські стосунки тощо – вони залишаться, чи зосередимось на споконвічному прагненні українського народу до євроінтеграції? Чи впораються працівники Міносвіти з таким непростим завданням? А працівники Мінспорту – чи не підведуть? Адже справа першочергова. Можна сказати, архіважлива.

Знаю-знаю, що ви зараз відкажете на весь мій сарказм. Мовляв, патріотичне виховання є необхідним, без нього нікуди, без нього виростають хіба що такі безбатченки, як ось я. Може й так, відповім я вам, може ви й маєте рацію. Але мені чомусь завжди здавалося, що краще школа з хорошим математиком, аніж із курсом НВП, себто, перепрошую НПВ. І що теплі батареї важливіші за портрети гетьманів на стіні в дитячому садочку. І що всі спроби примусити любити свою країну, зазвичай, закінчуються виявленням нецільового використання бюджетних коштів в особливо великих розмірах. Ні на кого не натякаю. Всі ми по-своєму камікадзе.