Re: цензії
- 28.04.2026|Аркадій Гендлер, УжгородДля поціновувачів полікультурного минулого України
- 27.04.2026|Валентина Семеняк, письменницяСвітлі і добрі тексти ― саме їх потребує малеча
- 25.04.2026|Галина Новосад, книжкова оглядачка, блогерка, волонтерка«Містеріум»: простір позачасся і прихованих зв’язків
- 23.04.2026|Ігор Бондар-ТерещенкоМагія дитинства, або Початок великої дороги
- 23.04.2026|Віра Марущак, письменниця, голова Миколаївської обласної організації НСПУРимована магія буденності: Літературна подорож сторінками книги Надії Бойко «Сорока на уроках»
- 23.04.2026|Ігор ЗіньчукПізнати глибше, щоб відновити цілісність
- 16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, ЛьвівДух щемливого чекання
- 16.04.2026|Олексій СтельмахМайбутнє приходить зненацька
- 15.04.2026|Михайло Жайворон«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
- 15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель УкраїниМандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Лист у вічність
Або спроба навернути легендарного німецького канцлера Гельмута Шмідта на бік України.
Мій німецький знайомий, підприємець і політичний діяч Джеймс Зівер, написав листа, що його виношував ще, мабуть, із березня минулого року – і тим цінніший цей текст. Листа адресовано Гельмутові Шмідту, і стосується лист України. Днями пан Зівер переслав мені його копію, з якої я зацитую кілька найпоказовіших місць. Однак для початку хоча б кілька найвідоміших речей, пов´язаних із постаттю адресата.
Гельмут Шмідт – п´ятий бундесканцлер ФРН "у стані спочинку", себто на пенсії. Він узагалі чи не найстаріший (у сенсі найдовговічніший) очільник, які лиш бували в німецьких держав у всі часи. Не так давно, 23 грудня 2014 року, йому виповнилося 96 років. Він досі активно спілкується з медіями, публікує колонки й демонстративно курить у публічному просторі (йому це як виняток дозволено всюди, особливо ж у його рідному Гамбурзі).
Німецький уряд Шмідт очолював у 1974-82 роках, тож саме його прийнято вважати одним з героїв "європейської розрядки" та творців т. зв. "східної політики", що на позір мала полягати в мирному і прагматичному співіснуванні з брежнєвською комуністичною системою, в дійсності ж була набором не завжди чистих компромісів, вчергове покликаних забезпечити "німецько-російське порозуміння" над головами (а заодно й коштом свободи та незалежності) "країн, що поміж". Якщо я оціню цю політичну лінію як софт-версію синдрому Молотова–Ріббентропа, то, звичайно, трохи перебільшу. Але тільки трохи.
У будь-якому разі Гельмута Шмідта в Німеччині вважають політиком сильним, успішним, харизматичним мудрим, а тепер уже й легендарним, і він є безумовним суспільним авторитетом, а для декого (і їх багато) навіть різновидом Святого Старця. І якщо він публічно виголошує щось на зразок того, ніби "Волга впадає в Каспійське море", то юрби його прихильників одностайно підводяться з місць і довго аплодують йому стоячи.
На жаль, Гельмут Шмідт виступає не тільки з правильними судженнями на зразок вищенаведеного. Бувають і, м´яко кажучи, спірні, що, мабуть, і недивно з огляду на його таку респектабельну довговічність. Наприклад, в усьому, що стосується анексії Криму та подальшого російського вторгнення в Україну, він недвозначно обрав сторону Путіна, тим самим морально і фундаментально підперши та очоливши легіони так званих "путін-ферштеєрів" і символічно повівши їх за собою.
Починаючи з березня минулого року, Шмідт уперто повторює свої судження про те, що Путін чинить "надзвичайно правильно", що його слід розуміти й підтримувати. При цьому він навіть висловлював сумнів, чи українців узагалі можна вважати нацією. Фраза доволі цікава, якщо взяти до уваги, що її виголошує (крім усіх інших заслуг минулого) – колишній боєць гітлерівського вермахту. В іншому місці, перелічуючи "найважливіших сусідів Німеччини в Європі", Гельмут Шмідт, поруч із Росією, Францією та Польщею, згадує не цілком зрозумілі "народи України".
З останнього пункту й вирішив розпочати свою відповідь "соціал-демократичному патріархові" мій знайомий Джеймс Зівер. У листі до Шмідта він, зокрема, пише: "Якщо не існує ніякого українського народу, а тільки, як Ви кажете, "народи України", то я хотів би поцікавитися, кого саме маєте Ви на увазі. Чи Вам ідеться про русинів, як їх називали в часи Габсбурзької монархії, чи про гуцулів, що заселяють Східні Карпати? А може, про волиняків, полян, сіверян тощо, себто про всі ті східнослов´янські племена, що свого часу заселяли правий та лівий береги Дніпра на територіях сьогоднішньої української держави? Але ж хіба не нащадки цих східнослов´янських племен нині утворюють державну націю України, як і нащадки колишніх німецьких франків, саксів, баварців, фризів тощо утворюють нині німецьку націю? Чи щодо неї Ви так само вжили б вислів "народи Німеччини"?"
Далі пан Зівер наголошує на тому, що такого мислення слід щонайменше соромитися, бо воно "було поширене в Німеччині 1930-х і 40-х років, коли про народи Східної Європи говорилось як про меншовартісні". Згадавши століття іноземних панувань і гноблень, полонізацію й русифікацію, сталінський Голодомор та репресії і як історичну віху на противагу цьому – ледь не одностайне голосування за незалежність країни у 1991 році, автор листа цілком слушно тролить п´ятого бундесканцлера: "Я впевнений, що й Вам достеменно все це відомо, тож мене жахливо дивує, що державний діяч Вашого рівня дозволяє собі в такій зневажливій формі висловлюватися про один із сусідніх європейських народів".
Лист завершується побажаннями: відмовитися від цинічних просторікувань та переглянути негативні судження щодо України й українців. Джеймс Зівер залишає Шмідтові шанс.
Я також його залишаю. Мені цікаво, чи здатна людина на 97-му році життя "відмовитися й переглянути" бодай що-небудь? Мені цікаво, чи буде взагалі хоч якась відповідь. Часу в канцлера, щиро кажучи, не так і багато.
Коментарі
Останні події
- 28.04.2026|10:53«Вавилон. Точка перетину»: в Києві відкриється фотовиставка акторів та військових Антона Прасоленка і Ярослава Савченка
- 28.04.2026|10:461-3 травня у Львові відбудеться ювілейний Ukrainian Wine Festival
- 28.04.2026|10:43У Львові відбудеться благодійний вечір Артура Дроня
- 23.04.2026|09:27Французький джаз в «Книгарня «Є»
- 22.04.2026|09:51Стали відомі імена лавреатів Літературної премії імені Ірини Вільде 2026 року
- 22.04.2026|07:08«Архіпедагогіка»: у Києві презентують дослідження про фундаментальні коди західної освіти
- 17.04.2026|09:16Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
- 15.04.2026|18:40Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
- 15.04.2026|18:25В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
- 11.04.2026|09:11Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії
