Re: цензії
- 05.11.2025|Віктор ВербичКоли життя і як пейзаж, і як смерть
- 04.11.2025|Дана ПінчевськаГаличани та духи мертвих: історія одного порозуміння
- 04.11.2025|Надія Гаврилюк“Перетворює затамування на захват”: поезія Богуслава Поляка
- 03.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськІспит на справжність
- 02.11.2025|Богдан СмолякЗахисник Істин
- 31.10.2025|Володимир Краснодемський, журналіст, Лозанна, ШвейцаріяЯк змосковлювали ментальність українців
- 30.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХудожній простір поезії Мирослава Аронця
- 27.10.2025|Ігор ЧорнийПекло в раю
- 20.10.2025|Оксана Акіменко. ПроКниги. Що почитати?Котел, в якому вариться зілля
- 19.10.2025|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліПобачити себе в люстерці часу
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович. Лист у вічність
Або спроба навернути легендарного німецького канцлера Гельмута Шмідта на бік України.
Мій німецький знайомий, підприємець і політичний діяч Джеймс Зівер, написав листа, що його виношував ще, мабуть, із березня минулого року – і тим цінніший цей текст. Листа адресовано Гельмутові Шмідту, і стосується лист України. Днями пан Зівер переслав мені його копію, з якої я зацитую кілька найпоказовіших місць. Однак для початку хоча б кілька найвідоміших речей, пов´язаних із постаттю адресата.
Гельмут Шмідт – п´ятий бундесканцлер ФРН "у стані спочинку", себто на пенсії. Він узагалі чи не найстаріший (у сенсі найдовговічніший) очільник, які лиш бували в німецьких держав у всі часи. Не так давно, 23 грудня 2014 року, йому виповнилося 96 років. Він досі активно спілкується з медіями, публікує колонки й демонстративно курить у публічному просторі (йому це як виняток дозволено всюди, особливо ж у його рідному Гамбурзі).
Німецький уряд Шмідт очолював у 1974-82 роках, тож саме його прийнято вважати одним з героїв "європейської розрядки" та творців т. зв. "східної політики", що на позір мала полягати в мирному і прагматичному співіснуванні з брежнєвською комуністичною системою, в дійсності ж була набором не завжди чистих компромісів, вчергове покликаних забезпечити "німецько-російське порозуміння" над головами (а заодно й коштом свободи та незалежності) "країн, що поміж". Якщо я оціню цю політичну лінію як софт-версію синдрому Молотова–Ріббентропа, то, звичайно, трохи перебільшу. Але тільки трохи.
У будь-якому разі Гельмута Шмідта в Німеччині вважають політиком сильним, успішним, харизматичним мудрим, а тепер уже й легендарним, і він є безумовним суспільним авторитетом, а для декого (і їх багато) навіть різновидом Святого Старця. І якщо він публічно виголошує щось на зразок того, ніби "Волга впадає в Каспійське море", то юрби його прихильників одностайно підводяться з місць і довго аплодують йому стоячи.
На жаль, Гельмут Шмідт виступає не тільки з правильними судженнями на зразок вищенаведеного. Бувають і, м´яко кажучи, спірні, що, мабуть, і недивно з огляду на його таку респектабельну довговічність. Наприклад, в усьому, що стосується анексії Криму та подальшого російського вторгнення в Україну, він недвозначно обрав сторону Путіна, тим самим морально і фундаментально підперши та очоливши легіони так званих "путін-ферштеєрів" і символічно повівши їх за собою.
Починаючи з березня минулого року, Шмідт уперто повторює свої судження про те, що Путін чинить "надзвичайно правильно", що його слід розуміти й підтримувати. При цьому він навіть висловлював сумнів, чи українців узагалі можна вважати нацією. Фраза доволі цікава, якщо взяти до уваги, що її виголошує (крім усіх інших заслуг минулого) – колишній боєць гітлерівського вермахту. В іншому місці, перелічуючи "найважливіших сусідів Німеччини в Європі", Гельмут Шмідт, поруч із Росією, Францією та Польщею, згадує не цілком зрозумілі "народи України".
З останнього пункту й вирішив розпочати свою відповідь "соціал-демократичному патріархові" мій знайомий Джеймс Зівер. У листі до Шмідта він, зокрема, пише: "Якщо не існує ніякого українського народу, а тільки, як Ви кажете, "народи України", то я хотів би поцікавитися, кого саме маєте Ви на увазі. Чи Вам ідеться про русинів, як їх називали в часи Габсбурзької монархії, чи про гуцулів, що заселяють Східні Карпати? А може, про волиняків, полян, сіверян тощо, себто про всі ті східнослов´янські племена, що свого часу заселяли правий та лівий береги Дніпра на територіях сьогоднішньої української держави? Але ж хіба не нащадки цих східнослов´янських племен нині утворюють державну націю України, як і нащадки колишніх німецьких франків, саксів, баварців, фризів тощо утворюють нині німецьку націю? Чи щодо неї Ви так само вжили б вислів "народи Німеччини"?"
Далі пан Зівер наголошує на тому, що такого мислення слід щонайменше соромитися, бо воно "було поширене в Німеччині 1930-х і 40-х років, коли про народи Східної Європи говорилось як про меншовартісні". Згадавши століття іноземних панувань і гноблень, полонізацію й русифікацію, сталінський Голодомор та репресії і як історичну віху на противагу цьому – ледь не одностайне голосування за незалежність країни у 1991 році, автор листа цілком слушно тролить п´ятого бундесканцлера: "Я впевнений, що й Вам достеменно все це відомо, тож мене жахливо дивує, що державний діяч Вашого рівня дозволяє собі в такій зневажливій формі висловлюватися про один із сусідніх європейських народів".
Лист завершується побажаннями: відмовитися від цинічних просторікувань та переглянути негативні судження щодо України й українців. Джеймс Зівер залишає Шмідтові шанс.
Я також його залишаю. Мені цікаво, чи здатна людина на 97-му році життя "відмовитися й переглянути" бодай що-небудь? Мені цікаво, чи буде взагалі хоч якась відповідь. Часу в канцлера, щиро кажучи, не так і багато.
Коментарі
Останні події
- 05.11.2025|18:42«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
- 04.11.2025|10:54Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
- 03.11.2025|18:29Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики
- 03.11.2025|10:42"Старий Лев" запрошує на майстер-клас з наукових експериментів за книгою "Енергія. Наука довкола нас"
- 03.11.2025|10:28Юлія Чернінька презентує «Бестселер у борг» в Івано-Франківську
- 02.11.2025|09:55У Львові вийшов 7-й том Антології патріотичної поезії «ВИБУХОВІ СЛОВА»
- 30.10.2025|12:41Юний феномен: 12-річний Ілля Отрошенко із Сум став наймолодшим автором трилогії в Україні
- 30.10.2025|12:32Фантастичні результати «єКниги»: 359 тисяч проданих книг та 200 тисяч молодих читачів за три квартали 2025 року
- 30.10.2025|12:18Новий кліп Павла Табакова «Вона не знає молитви» — вражаюча історія кохання, натхненна поезією Мар´яни Савки
- 30.10.2025|12:15«Енергія. Наука довкола нас»: Старий Лев запрошує юних читачів на наукові експерименти
