Re: цензії

03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
02.09.2025|Віктор Вербич
Книга долі Федора Литвинюка: ціна вибору
01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Одухотворений мегавулкан мезозойської ери
25.08.2025|Ярослав Поліщук
Шалений вертеп
25.08.2025|Ігор Зіньчук
Правди мало не буває
18.08.2025|Володимир Гладишев
«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Полтавська хоку-центричність
07.08.2025|Ігор Чорний
Роки минають за роками…
06.08.2025|Ярослав Поліщук
Снити про щастя
06.08.2025|Валентина Семеняк, письменниця
Час читати Ганзенка

Літературний дайджест

30.01.2015|08:10|Gazeta.ua.

Навмисне не малювали ворога, бо в кожного він свій

Чорна рука сіє будяки— так зобразили війну львівські художники Романа Романишин й Андрій Лесів.

Їхня книжка "Війна, що змінила Рондо" нещодавно вийшла у "Видавництві Старого Лева".

— Війна не має обличчя, але має людську руку. Рука на мотузках. Це натяк на те, що війною завжди хтось керує, — розповідає художниця Романа Романишин, 30 років. Із чоловіком Андрієм написали текст і створили ілюстрації. — Війна — це рухоме чорне звалище страху, ворогів, смерті, зброї. Навмисне не малювали ворога, бо в кожного він свій. Квіти війни — колючі чорні будяки. Головний герой Данко — скляний чоловічок. Намагається захистити оранжерею з квітами. Колись ці квіти співали. Через війну зблідли і замовкли. Із дітьми треба говорити про війну. Їх не можна відгородити від реальності.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери