Харківській темі присвячено 19 сторінок випуску. Наскільки міцні позиції має в Харкові "русский мир", розповідає письменник Сергій Жадан.

"Була спроба імітувати сепаратистські "народні волевиявлення" навесні - коли завозили "гастролерів" із Росії. Але швидко стало зрозуміло, що місто цього не підтримує. Це все невеликі виступи були. Окрім мітингу 1 березня, куди всіх бюджетників зігнали. Антимайдан у Харкові не був сильним. Зараз його вже й нема, всі його активісти або на Донбасі, або в Москві чи Криму. А більшості населення, за великим рахунком, все одно. Аби не стріляли й давали зарплату. Платитиме її Кернес - добре, оберуть Кернеса. Платитиме Путін - будуть за Путіна. Чи можна це назвати "русским миром" - питання. Думаю, багато хто з харків´ян скаже, що вони з росіянами почуваються одним народом. Але якщо запитати, чи готові вони за це взяти в руки зброю і йти стріляти в українців - гадаю, погодяться небагато.
Хоча й на Донбасі навесні не думаю, що багато хто сказав би, що готовий іти воювати. Але війна втягує, засмоктує. Сидиш під обстрілами, починає спрацьовувати стокгольмський синдром. А якщо хтось у тебе загинув, або потрапили у твій будинок - скоріш за все, мимоволі приймеш бік того, хто насправді є твоїм кривдником".

На запитання, чому харківський Ленін протримався так довго, письменник відповів: 
"Тому що є такий чоловік, як Геннадій Кернес. Ми ще торік у березні домовилися з нашою владою, що Леніна демонтують. Законно, офіційно, без пиляння ніг. Давно ж є рішення про обов´язковий демонтаж радянської символіки, прийняте ще в 1990-х. Навіть заступник губернатора підписав папірець разом із головним архітектором. І мені цей варіант був набагато симпатичніший, бо при законній процедурі не було б жодних розмов про відновлення харківського Леніна."

"Кернес - доволі меркантильна людина й зіграв на речах, важливих для пересічної людини, - пояснює письменник успіх міського голови Харкова серед електорату. - Він грає роль "господарника", не лізе в політичні речі, тримається усталених настанов, святкує і церковні свята, і радянські - парадигма, оптимальна для пересічного східного українця. На Пасху сходити в церкву, 23 лютого святкувати день радянського солдата. Мати в кабінеті ікону святого Миколая і портрет Сталіна або Леніна. Ці технології - примітивні, але дієві".

Найпомітніша зміна у Харкові за рік - все стало синьо-жовтим. Але це лише візуальна зміна.
"Така собі зміна декорацій, - зазначив Жадан. - Леніна немає, але його ноги стирчать - це метафора змін у Харкові. Обгородили сіткою й написали: "Идут ремонтные работы". Якесь підвисання – ось це характеризує теперішню ситуацію в місті. Частина людей чекає, що все повернеться, що буде як раніше. Частина - вірить, що так уже ніколи не буде. А більшість ходять і справді вірять, що ведуться ремонтні роботи".

Повний текст розмови із Сергієм Жаданом читайте у новому журналі "Країна".