Зібрав свої щоденникові записи про побачене на майданах у столиці й інших містах України. Твір ви­йшов німецькою, французькою, англійською, італійською, японською, польською мовами.

— Замість цієї книжки мав написати збірку есе для австрійського видавця про різницю між Україною й Росією. 21 листопада 2013 року, коли почався Майдан, зрозумів, що писати її не можу. Запропонував видавцю в Австрії щоденник про події в Україні. Так щоночі під час революції надсилав свої записи перекладачам. Не збирався видавати цю книжку в Україні. Знав, тут готують до друку багато видань про Майдан, немає сенсу додавати щось своє. Щойно сказав це, одразу всі подумали, що я написав щось погане про Україну. Довелося доводити протилежне. Закордонні видання ­мають великий словник. Там пояснюю європейському читачу, хто такий Бандера, що таке греко-католицька церква, хто такі тітушки.

Хто герої вашого щоденника?

— Мої друзі, сім´я, знайомі. Багатьох позначив просто ініціалами. Один давній знайомий увесь Майдан ходив і бідкався, коли це все закінчиться: "они загадили Киев". Із мого рідного села на Житомирщині набирали автобуси бюджетників, які стояли в Маріїнському парку. Одна жінка поїхала раз, на другий день привела сина, щоб отримати не 400, а 800 гривень. Їй сказали, що дитину брати не можна. Вона влаштувала скандал, що не поїде, а потім усім розповідала, як вона саботувала відправлення людей у Київ за гроші. Донька під час революції потай бігала на Майдан. Там потоваришувала із "Правим сектором". А молодший дуже ображався, що в поліцейських кидають камінням і пляшками. Він вихований по-англійськи (дружина Андрія Куркова Елізабет — англійка. — "ГПУ"). Пам´ятає, що поліцію треба поважати, бо вона гарантує законність і порядок. Він мало тоді знав про нашу міліцію, тому переживав. Коли розказав про це у школі, з ним два тижні не розмовляли однокласники — вважали зрадником Майдану.

Як європейці сприймали Україну рік тому й зараз?

— Доки був Майдан, у європейців виникали запитання про кількість фашистів у Києві, і чому взяли представників партії "Свобода" в уряд. Війна на Донбасі остаточно розставила акценти для Заходу — хто хороший, хто поганий. Зараз усі розуміють, що Росія відверто намагається розвалити Європейський Союз.

Як сьогодні говорити з Донбасом?

— Головне — говорити. Навіть якщо це будуть побутові неполітичні розмови. Діалог сам по собі часом важливіший від тематики. У цих людей було шизофренічне існування. Жили в Україні, але нічого українського поруч із собою не помічали. До них треба доносити українське. Не обов´язково українською мовою, можна й російською. Не треба їх змушувати одразу вчити українську — це викличе спротив і ненависть. "Простить и понять" ми зможемо одне одного, коли мине 20 років.

Катерина КИСЕЛЬОВА