Re: цензії
- 28.04.2026|Аркадій Гендлер, УжгородДля поціновувачів полікультурного минулого України
- 27.04.2026|Валентина Семеняк, письменницяСвітлі і добрі тексти ― саме їх потребує малеча
- 25.04.2026|Галина Новосад, книжкова оглядачка, блогерка, волонтерка«Містеріум»: простір позачасся і прихованих зв’язків
- 23.04.2026|Ігор Бондар-ТерещенкоМагія дитинства, або Початок великої дороги
- 23.04.2026|Віра Марущак, письменниця, голова Миколаївської обласної організації НСПУРимована магія буденності: Літературна подорож сторінками книги Надії Бойко «Сорока на уроках»
- 23.04.2026|Ігор ЗіньчукПізнати глибше, щоб відновити цілісність
- 16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, ЛьвівДух щемливого чекання
- 16.04.2026|Олексій СтельмахМайбутнє приходить зненацька
- 15.04.2026|Михайло Жайворон«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
- 15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель УкраїниМандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович: Із п´ятниці на неділю
"Усе, чого я хотів, - трохи більше печальної стриманості, про яку нібито цього дня і йшлося. Ну хоча б для зовнішньої пристойності", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.
Судячи з переказів та писань, Ісуса Христа стратили у п´ятницю, й це був подарунок народові до свята. Воскрес же Він на світанку третього після п´ятниці дня, себто в неділю. З огляду на ці обставини п´ятниця та неділя є найважливішими днями християнського тижня, а Страсна п´ятниця і Велика неділя - найважливішими днями християнського року. Я не повторював би цих загалом добре відомих чи навіть і прописних істин, якби не деякі особисті мотиви.
Але спершу про те, що, згідно з усіма чотирма євангелістами, повільна смерть Ісуса на хресті супроводжувалася більше ніж промовистими природними явищами. Сонце померкло, "і три години була пітьма на землі". (Принагідно зауважуємо, що тут очевидне художнє перебільшення: варто лиш уявити собі цілих три (!) години цілковитої темряви, що раптово вдирається в саму середину білого дня! Насправді для очікуваного ефекту й потрясіння вистачило б і кількох хвилин згаданої "пітьми на землі"). Далі в Євангеліях мовиться, що "о третій годині після полудня Ісус сильним голосом закликав: "Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!". Відтак схилив голову і вмер". Й аж тоді стається землетрус: "Скелі розпалися, відкрилися гроби, і багато мерців воскресло". Останній момент не може не дивувати. Що це за таке передчасне масове воскресіння? Воскреснути ж може й повинен тільки Христос, та й Він аж ніяк не зараз, а щойно на третій день!
Далі євангелісти фіксують мимовільне навернення центуріона, що командував стратою, та кількох його підлеглих: "А центуріон і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися й казали: "Це справді був Син Божий!".
Скорботна п´ятниця
Усі цитовані вище рядки я свого часу перечитав неодноразово з причини, як уже писав, суто особистої. Мій батько пішов із життя 18 років тому саме в ніч на Страсну п´ятницю, тож для мене цей день виявився першим днем на світі без нього. Слава Богу, того дня в мене було достатньо клопотів (лікарня, загс, ритуальний комбінат, будинок скорботи, соцзабез, церковна канцелярія, пошта), і я не мав найменшого шансу розкиснути. Відновлюючи згодом той день у своєму творі, що мав стати найголовнішим текстом мого життя (такий от максималізм!), я почав докопуватися до можливих причин свого тодішнього дисонансу з навколишнім світом. У чому полягали мої несформульовані й радше підсвідомі претензії?
Повторюся: день був особливий - у християнському сенсі. У моєму житті - також. Настільки, що я не заперечував би ні проти "трьох годин пітьми на землі", ні навіть проти землетрусу з подальшим розпаданням скель і відкриванням гробів. У мене помер батько, і я мав право на ексклюзивність. Навколишні ж люди тим часом усього лише метушилися, готуючись до "найбільшого християнського Свята". Займали черги за ковбасою, горілкою, вінками, пасками, на сповідь. Вистоювали їх і йшли далі - скуповувати ще щось, я вже й не знаю що.
Звичайно, я був далекий від того, щоб вимагати від них посипання голів попелом і розбивання лобів о бруківку. Усе, чого я хотів, - трохи більше печальної стриманості, про яку нібито цього дня і йшлося. Ну хоча б для зовнішньої пристойності. Це ж усе-таки була Скорботна п´ятниця, німецькою Karfreitag.
Замість аскетизму і скорботи
Сьогодні я прочитав про парахристиянський культ Страсної п´ятниці на Філіппінах. Там завжди знайдеться кілька сотень добровольців, які прагнуть, щоб цього дня їх розп´яли. Такий от "перегиб на местах". Можливо, того дня мені хотілося чогось подібного.
У той же час на Заході це вже давно не страсний і не скорботний день. Це передусім ще один вихідний - з усіма наслідками. Тобто пізній сніданок, шампанське, устриці, виїзди на лоно природи, пікніки, гірськолижні розваги, родинні цінності. Люди відверто радіють життю в той дещо спазматичний спосіб, як то вміють лише західні люди. Серед них усе менше християн, тож "найбільше християнське Свято" для них дедалі більше набуває передусім веселого заячого вигляду. Навіщо вважати цю чудову вихідну п´ятницю скорботною? Від первісного аскетизму і скорботи залишилося тільки одне: зачинено всі супермаркети й офіси. Й цього достатньо. Скуповуйтеся у четвер - радять знайомі. А якщо не встигнете, то в суботу до полудня. П´ятниця відпадає, все зачинено.
Мені ж головне дочекатися неділі. Бо я, здається, все ще плекаю рештки надії на те, що земля затрясеться (знову!), а вояки, що стерегли гріб, утечуть перелякані до міста. І душа Ісуса Христа злучиться з тілом, і Христос вийде з гробу, або, як ми говоримо, воскресне.
Бо інакше як нам розуміти всіх цих центуріонів? Усі ці, більше ніж промовисті, природні явища?
Коментарі
Останні події
- 28.04.2026|10:53«Вавилон. Точка перетину»: в Києві відкриється фотовиставка акторів та військових Антона Прасоленка і Ярослава Савченка
- 28.04.2026|10:461-3 травня у Львові відбудеться ювілейний Ukrainian Wine Festival
- 28.04.2026|10:43У Львові відбудеться благодійний вечір Артура Дроня
- 23.04.2026|09:27Французький джаз в «Книгарня «Є»
- 22.04.2026|09:51Стали відомі імена лавреатів Літературної премії імені Ірини Вільде 2026 року
- 22.04.2026|07:08«Архіпедагогіка»: у Києві презентують дослідження про фундаментальні коди західної освіти
- 17.04.2026|09:16Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
- 15.04.2026|18:40Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
- 15.04.2026|18:25В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
- 11.04.2026|09:11Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії
