Тут ­22–24 травня пройшов Міжнародний фестиваль оповідання "Інтермеццо". Кошти передали у благодійний фонд "Без кордонів". 23 травня письменниця зустрілася з читачами на теплоході "Микола Пирогов". Дві години він курсував Південним Бугом. Квитки коштували від 150 грн.

— Це той самий Буг, — каже Оксана Забужко. У Вінниці вперше. — Вчора, коли під´їз­дили до цього мосту і я побачила цей прекрасний Буг, мені дійсно тьохнуло. Прізвище нашого роду було Забузькі. Я мала би бути "Забужська", але українська мова згладжує. Мій прапрапрадід був Канівським полковником. Корені мої на понад двісті років углиб — десь із цих країв. Тому доброго дня, шановні земляки.

Опівдні надворі +26°С спеки. Волонтери носять слухачам воду.

— Ми з Михайлом Михайловичем мало не в один день народилися, — каже Забужко про символ фестивалю — письменника Михайла Коцюбинського. — Діви за гороскопом. Жінки ще стерпні, а от мужчини-Діви — це особливий і тяжкий випадок.

Естетизм Коцюбинського жорстокий. Це хірургія, робота над анатомією зла. В умовах війни, яка закінчує це темне століття, всі ці сюжети прорвалися, течуть гноєм і кров´ю. Вони знову пекуче актуалізують Коцюбинського. Його "Персона ґрата" — психологічний портрет ката. Це вам Ґіві, це — Моторола (ватажки бойовиків на Донбасі. — "ГПУ"). Кілер, якого поставили вбивати на конвеєр. Із нього виросли всі ці чекісти, які розстрілювали потім на Соловках. Кат у Коцюбинського думати не звик. Убивства-водка-убивства-водка. Крізь всю цю водку він тупо думає, хто ж надає йому той наказ — убивати? Ну хто — здавалося нам — цар, Путін. А вчора зрозуміла, що це оповідання про диявола. Про джерело зла, яке транслює темряву всередину кожного з нас.

На теплоході письмен­ниця читає оповідання Коцюбинського "Подарунок на іменини". У ньому на 10-річчя сина батько везе його подивитися, як вішають жінку.

Увечері Оксана Забужко виступає у філармонії. Джинси з чорними кросівками міняє на синій вечірній брючний костюм і туфлі на підборах. На їхній із сестрами Тельнюк виступ квитки продавали по 50 грн. Дует до Він­ниці не приїхав через хворобу. Організатори повертали по 20 грн із квитка.

— По дорозі до Вінниці ми втратили звукову доріжку. Сестри Тельнюк мали співати те, що співали під час Майдану, — каже Оксана Забужко зі сцени. На столі перед нею — книжка "Літопис самовидців". Туди увійшли знакові дописи із соц­мереж за час Майдану.

— Це людські голоси. Як казала редакторка, під час роботи над книжкою ледь "не двинула коні". Це свідки, котрі потрапили у вир плазменного ­вибуху історії. Прийшовши додому, людина вивалює словами стан, що її пропікає.

Це книга про те, як не здати своє місто. Маріуполь, наприклад, зараз підвис. Мускулатури там не чути — хто прийде, той візьме. Там є закваска, люди, які його не покинуть. Але має бути критична маса закваски, щоб підняти місто.

До залу заходить польський режисер 75-річний Кшиштоф Зануссі із дружиною Ельжбетою. Саме приїхали з Києва. Сідають у перший ряд, аплодують письменниці.

— Історіє, суко, ти знову хапаєш мене за горло, — Оксана Забужко читає свій вірш "Диптих 2008 року". Присвятила його вторгненню Росії в Грузію.

— Чому тільки зараз прийняли ці декомунізаційні закони? Чому не покоління тому? Всі роки нашої незалежності — такий ніби "підвис". Це штучно зупинений час. У нас завмерли 1970-ті. Але раптом виявилося, що для Росії — це ідентичність. Эпоха Аллы Пугачевой не кончилась. Міняються імена комедіантів. Але це — тиражування порожнечі. Минуле, яке вперто не хоче минати, і тому приходить із танками на нашу землю. Це мертві протухлі зомбі, які чіпляються за оте живе, що встигло нарости. Вгризається у живе м´ясо дітям. Але тепер у нас нарешті почалися розборки з тими роками, — каже Оксана Стефанівна.

— З якого переляку ми будуємо нову країну? Бо Януковича вигнали? А 25 років, перепрошую, що робили? — зала зупиняє її оплесками. — Нам це чистити якраз за всі попередні роки. А поки отой монстр, центр якого в Москві на Красній площі в Мавзолеї, затоплює підшкірним гноєм цілу планету. Десь у минулому оцього монстра наші предки породили. Двісті років наші предки працювали над тим, щоб створити ту імперію. Але ми її породили, ми її маємо вбити. І нема на то ради.

Олена ПАВЛОВА